Мені так само важко писати щось, як і раніше. Хочеться - я іду по вулиці і придумую що можна було б записати. Формулюю красиві речення, розказую щось сама собі. Це зникає, щойно я опиняюсь перед клавіатурою комп'ютера - там, де мені треба друкувати текст.
Я пишу свої "ранкові сторінки" - може не щодня, але все одно часто. Далеко не завжди в мене виходить писати стільки, скільки хочеться. Я перемикаюсь - на Данила, або на справи, про які згадую під час написання тексту.
Я дивлюсь на свої ноги - на них повно синців. Від маленьких до величезних. І при цьому я не потрапляла в аварії чи катастрофи - просто живу звичайним, буденним життям. Рахую темні плями гематом, виходить близько дюжини. А ще є шрам від порізу, майже річної давнини. Схоже в моєму житті є щось небезпечне, причому здається, що це - я сама.
І от, я живу цією літньою спекою. Гуляю з малим, відпочиваю із чоловіком і знову з малим. Їм морозиво, роблю якісь хатні справи. Часом медитую над схемою ремонту - вагаюсь. І все так, і все не так.
Однак мені хочеться писати про щось інше, крім отієї дурної кризи жанру. Але для цього може знадобитись окремий пост.

Літо почалось...

Літо. Почалось чудово - морем, спекою, дельфінами і йогою. Потім ми з чоловіком зайшли в M&S і я набрала собі купу білизни. Мене натурально понесло... тож ми винесли з магазу 20 пар трусів для мене. Різні кольори, малюнки "в зірочку", "в горошок", "смугасті" - все як я люблю)) мені реально було важко втриматись і винести не 4 пачки трусів, а скажімо 6... чи 8... (кожна пачка по 5 шт). Заразом також взяла 2 пари бра, бо давно було пора:). Забавно, що щаслива я тим же вечором поділилась покупками із сістером - просто бути щедрою, коли відчуваєш себе "володарем купи трусів".
А в середу ми нарешті отримали ключі і відвідали свою нову квартиру. Знову  таки забавно - я відчуваю цю квартиру своєю значно більше, ніж ту, в якій живу, чи ту, де живе сістер - хоча формально вона належить Артему, а ці дві за документами на 1/3 і 1/2 мої. І мені подобається мій новий дім, в мене вже є якісь ідеї що до того, яким я хочу його зробити. Кума різних ідей.
А в четвер і сьогодні я більшу частину часу тупила. Ну як тупила - я розмальовувала календар, грала і малювала з малим, гуляла на вулиці, ходила на йогу (вчора) і затарилась всякою їжею (знову ж таки вчора). Сьогодні хотіла потренуватись, але лінь виявилась сильнішою.
Останнім часом частіше катаюсь за кермом. Це легше робити регулярно, втім мене все одно дратує те, що я туплю. І ще мене дратують наші дороги, бо звикнути до них значно складніше, ніж навчитись власне керувати авто. Я знаю, що можна навчитись їздити по дорогам з ямами, але я оце серйозно думаю над питанням чи варто це робити. І так, в центр я принципово обираю їхати на метро (якщо без малого, звичайно). Дратують мене ті пробки та паркінг.
Бабуся видала сьогодні перл - купила малому майку та шорти. Розміром на 7 років. Ладно, що я просила її нічого не купувати взагалі, але купувати двохрічній дитині речі для семирічної то трохи занадто. Вона сходила в магазин поміняти речі. Принесла речі для чотирьохрічки. Як можна щодня спілкуватись з дитиною і не помічати її розмірів - загадка. Як можна на 5 зайвих сантиметрів казати "не таке воно вже й велике" - ще одна загадка. Я вже не кажу про ідею вдягти на голу дитину не випрану білизну *facepalm*.
Хочеться зробити ремонт якнайшвидше та звалити подалі від такої опіки.
Ох, прийшло моє сонечко:)

Дитячі речі - іграшки і не тільки.

Невелика спроба систематизувати те, що я думаю про дитячі іграшки. Може стати в нагоді при виборі подарунка Данилові - або іншій дитині 2 річного віку.

1. Лєго. Тут і так все зрозуміло - цей конструктор подобається і мені, і Артему і Данилові (хе-хе). І я принципово не визнаю його китайські аналоги. Залізна дорога в нас теж з лєго.
2. Дерев'яні конструктори. Вони живуть довго (якщо не губляться) тактильні, екологічні, прості за формою і різноманітні при використанні. Сюди ж відношу всілякі дерев'яні бусини і сортери. Я розумію, що з пластику можливо зробити майже все що завгодно, але деревина - класичний матеріал.
3. Лімітовані іграшки, зокрема:

• Машинки і літачки - здебільшого вони не викликають в мене особливого захоплення, але - нехай будуть.
• М’ячі. Цікаво і корисно. Але кому треба багато м'ячів?..
• Іграшки для піску (в повсякденному використанні достатньо 2-3 наборів пасок, совочків-грабель і т.д. періодично доводиться купувати нові замість зламаного і загубленого).
• Іграшки для ванни - вже неактуальні, хоча можливо з часом знову стануть в нагоді.
• М'які магніти - мені подобаються, Данилові - час від часу.
• М'які іграшки - зараз з Данилом використовую ще свої запаси і кілька нових, що нам подарували. Не дуже актуальна тема, хоча м'які горошини прекрасно відіграють роль м'ячів.

Крім іграшок я вітаю різноманітні штуки для творчості - олівці, фломастери, пальчикові фарби, кінетичний пісок, пісок для малювання, тісто і т.д. Це здебільшого витратні матеріали, тож поповнювати їх все одно доведеться. Пріорітет - наступний після лєго і дерев'яних конструкторів.

Дитячі книжки - люблю, за умови їх якості (краще одні "улюблені вірші" від абабагаламага ніж кілька маленьких строкатих книжечок). Бажано - україномовні, хоча й без фанатизму (бабуся ж теж малому читає). Позитивно ставлюсь до книжок ВСЛ і вищезгаданого Абабагаламага.

Також мені цікаві додатки до наявної в нас лазалки "ранній старт". Це скоріш на майбутнє, бо ми досі не випробували все з того, що в нас вже є.

До різноманітних музичних і співаючих іграшок я ставлюсь скоріше негативно. Вони не всі жахливі, є приємні виключення, але таких мало.

Рештою іграшок - численними конструкторами, звірятками, іграшковими "дорослими предметами" і всім іншим що нам парить дитяча індустрія - хай бавиться в дитячих кімнатах і на розвивалках. Воно все не настільки цікаве, щоб захаращувати ним дім.

Давно не пишу. Воно й не дивно - особливо нема кому писати, так буває.
З одного боку - чую паніку і істерію через курс долара. Намагаюсь зберігати спокій, але воно трохи тисне - що тут зробиш. З іншого боку - мрія про власне житло. Спроби її реалізації через пошук квартир. З третього боку - Данило, що спить в мене на руках (точніше на руці і нозі). Йому краще поспати, хоча тіло вже ниє від статичної пози.
Таке життя. Всяке, різне.
Даня росте. Відсвяткували другий день народження, і час побіг далі. Гуляємо з ним на вулиці, заходимо на майданчики, майже відкрили "пісочний" сезон. Минулого тижня "познайомився" із гарячим - спочатку получив опік над верхньою губою, поквапившись їсти щойно зварену кашу, наступного дня додав опік на руці, зачепивши гарячу пательню (де я перед тим смажила млинці). Рани досить швидко загоюються, а от переконати його не лізти в гаряче все одно виходить з п'ятого на десяте. Навіть зараз.
Граємось (разом, так як Даня просто за руку приводить в кімнату, наполегливо тягне - сідай та ще й двері на замок зачиняє) в конструктори - лєго (до якого на ДН додався крутезний потяг) і в дерев'ні. Я вирішила, що ми поки що саме цими двома типами конструкторів і обмежимось, всякими іншими можна погратись разово на розвивалках чи в дитячих кімнатах. Граємось в машинки, катаючи їх туди-сюди, хоч і не так натхненно, як в конструктори (знову ж таки - здебільшого разом граємось). Малюємо, ліпимо з тіста, вирізаємо, клеїмо (улюблене) вдома і на заняттях. Коли є натхнення. Катаємось - здебільшого на машині (Даня сам її штовхає, але я маю триматись за мотузок), коли був сніг то й на санчатах. Але снігу було порівняно мало, тож зловили всього один сніговий день, за який встигли і санки і снігову бабу і сніжки. Ще кілька разів просто катались, Даня навіть спав на санчатах (щоправда трохи застудився потім, але це пройде).

Я ходжу на йогу. Почала в січні, тож стаж поки що маленький. Тим не менш, мені ці заняття подобаються і я хочу їх продовжувати. Хоч і треба їздити на політех, годину тиняючись в автобусі і метро - це для мене невелика проблема. Зрештою, я більшу частину життя катаюсь кудись громадським транспортом і давно до цього звикла.

Ми з Артемом ходили на майстер-клас із приготування штруделів у Лвівськіх пляцках. Ще один крок в рамках домашньої програми "ми не купуємо солодощів". Це все через те, що на НР і на всякі суміжні свята ми накупили купу різних цукерок, печива тощо. Зараз від тих запасів лишилось вже небагато - кілька цукерок, коробка печива, пара дивних чоколядок (які купує бабуся для приготування глазурі). Ну і домашня випічка (звичайно свіжіша, ми ж постійно щось робимо) - гарбузовий пиріг і власне наш штрудель.
Взагалі ідея "не купувати солодощі" вперше з'явилась в нас давно, але не завжди виходить послідовно втілювати її в життя. Тим більше зараз, коли бабуся може принести з магазу купу дивних солодощів, хоч три рази її проси цього не робити. Але то вже інша історія, не хочу зараз про це.

Непомітно для мене сплинув час, тож мені пора залишити ноутбук (а також свої розрізнені думки) у спокої.