Останнім часом відбуваються різні речі, в світлі яких я відчуваю себе дещо не зовсім такою, як ті люди, що мене оточують. Це не добре і не погано... Бо в таких випадках як цей подібні спрощені поняття не мають значення.
Ми сьогодні гарно посиділи з дівчатами - і зустрілись перед цим. Трохи хаотично кумедно і незібрано - і водночас весело і позитивно. Та попри весь позитивний настрой нашої зустрічі оце відчуття відмінності лише підсилювалось. Ха, очевидно що на даному етапі ми вже дуже далеко від тих дівчаток, якими ми були в школі. І так, я і тоді навчалась у іншому класі. А сьогодні ми добре посиділи і пішли до метро, де розї'хались - я в одну сторону, а вони в інші. Випадково - або закономірно, враховуючи що всі вони живуть приблизно в одному районі міста.
Я катаюсь на машині, а вони ходять пішки і катаються на метро. Відміннлсті знайти легко, якщо це для чогось потрібно. Хто його зна, для чого це потрібно мені.
Зрештою з дівчатами немає якихось чітко сформульованих проблем і взагалі не факт що оце щось варто називати проблемою. Що ж до решти людей навколо - у метро чи в машинах на дорозі, коли я за кермом - то я трохи дивніша за тих хто мене оточує. І я здаюсь собі персонажем якогось фільму. Персонажем, з яким ось-ось станеться щось цікаве і неочікуванне.
Мабуть це отака моя зона комфорту і її межі трохи мерехтять та коливаються навколо мене.
Водночас мені подобається моє життя. Я хочу додати в нього дещо - і боюсь. Звичайно боюсь... І роблю якісь мікро і міні кроки замість того щоб бігти в невідоме на максимальній швидкості.
Насправді всі ці слова мені потрібні для того, щоб передати свій настрій і стан, але виходить в мене так собі. Я просто наче тут і водночас не є частиною цієї картинки. Наче пазлик, який випадково поклали не в ту коробку. І бажання в будь-який спосіб повернутись в свою коробку - і взагалі знайти її, а також свою картинку, куди мене можна буде поставити легко і без додаткових зусиль (та без деформації найбільш нестандартних куточков) воно стає дедалі сильнішим. 

Посуд і не тільки:)

Перші місяці стосунків з А. були не скількі квітково-цукерочним періодом, скільки періодом посуду. Практично від самого початку стало зрозуміло, що посуду в його квартирі було рівно на одну людину - одна виделка, одна велика ложка, одна миска (більше однієї було чашок, стаканів і чайних ложок, в основному завдяки акції "ложечка в подарунок" та нутеллі в стакані). Тож в один із перших разів, коли я залишилась в нього з ночівлею дорогою туди ми зайшли купити мені миску. Потім розбилась вазочка для снеків і довелось купити другу миску. Також додались виделки з ложками, а далі пішло-поїхало.

Кухонний комбайн з"явився там на кілька днів раніше за мій переїзд і це був всього-лише наслідок обговорення із серії "от якщо в нас буде дитина, нам буде потрібен блендер, а якщо буде потрібен блендер, то вже краще комбайн, а якщо брати комбайн, то який?.. ось тобі ноутбук з відкритою "розеткою" на сторінці комбайни - ось цей мені подобається - а може краще цей, тут ще можно фреші робити - ок, давай - ну і де тут кнопка "купити"?...

Потім дорогою до нашого спільного дому відкрився новий великий сільпо. В ньому ми купували все підряд - молоко, воду, смачні чібати з сиром, печиво (яке жерли у великих кількостях), чай, овочі... та звичайно посуд. Я майже щоразу заходила в ті посудні ряди та роздивлялась. Ось маленька чашка з кицею в якої смішна ручка. До неї є ще мисочка з кицею та мишею - хочу собі таку. Ось гарні жовті високі склянки... я знаю, нам вони не дуже потрібні, але подивись які кльові! О, дивись, а тут тарілочки до наших склянок, в нас як раз пласких тарілок не вистачає... О, слухай, а тут глибокі тарілки жовтенькі є, буде набор... маленькі жовті скляночки, в пару до великих - та ще кружки з ручками, теж симпатичні...

Потім ми купили мікрохвильовку і мені знадобились великі скляні миски. Потім прагнення зібрати всю серію duralex vermeil та luminarc mistigri призвело до того, що ми стали видивлятись їх в усіх посудних лавках на нашому шляху. Ми переїхали, потім зробили це ще раз. Тепер в мене (нарешті!) своя кухня і велика шафа, де повно гарного посуду і сучасної техніки. Я люблю готувати і відчуваю величезне задоволення коли використовую всі ці гарні штуки, що ми й досі продовжуємо шукати, роздивлятись і знаходити в різноманітних магазинах як офлайнового так і онлайнового типа. Я всерйоз думаю попросити Надін привезти мені з Франції кілька деталей без якої мої колекції посуду залишаються неповними. А чоловік всерйоз засмучується якщо комусь із нашої родини (що за ці кілька років поповнилась дитиною та собакою) вдається розкоцати ударо- і термотривкий посуд.