Домашня робота

Ось таку штуку ми з Данилом склеїли/намалювали надихнувшись конкурсом "реклама frei-style" (про який можно дізнатись тут http://chingizid.livejournal.com/1694001.html).

Вона схожа на календар чи на рекламку із відривними папірцями, але є чимось третім. На папірцях - назви книжок (без циклів, з лабіринтів, хронік та сновидінь Ехо). Можно за допомогою цієї штуки обирати книжку для читання, скориставшись будь-яким із рендомних алгоритмів на свій смак.
Я ще придумаю, кому це подарувати.

Життя триває. Іноді варто собі про це нагадувати. Сама точно не певна, навіщо.
В жж Фрая ( http://chingizid.livejournal.com ) новий конкурс. Крутезний - читання заявок учасників підіймає настрій. А ідея взагалі - активує спогади у моїй голові. З книжками Макса пов'язано - прямо чи асоціативно - багатенько штук в моїй голові.
Ця історія починалась із покупки помаранчевих книжок. Першу приніс додому брат, тож вона рахується умовно). Другу я купила на свої кишенькові десь за тиждень - як зараз пам'ятаю, що це була неділя, я поїхала на Петрівку і купила книжку за 8 грн. На третю моїх кишенькових запасів вже не вистачало, тож довелось просити частину сумми в мами. Мама теж читала ці книжки, тож цей том вона взяла в санаторій, щойно я його дочитала. На четверту книжку я брала гроші в брата то було кілька гривень монетками. На п'яту назбирала своїх кишенькових - а слід зазначити, що в той період їх було не багато і витрачала я все саме на книжки. З шостою я пішла до сестри (ну логічно, всіх просила, а її ні). Сьому вдалось купити після невеликої перерви, і дорожче аж на гривню (а це було суттєво для мене, учениці дев'ятого класу).
Потім так склалось, що наступні книжки пропали із продажу - 2002 рік, зміна видавництва і все таке. Для мене цей рік, а вірніше друга його половина був найпаскуднішим періодом в житті. На щастя, на момент моїх життєвих трагедій в мене вже були мої книжки. В той час я перечитувала їх раз за разом... і вірила в ідею з повісті "Жертвы обстоятельств". Особливо в неї.
Наступним був період, коли я знайшла собі літературних однодумців та ділилась книжками з народом зі школи. З однокласниками, народом з паралельних класів, потім - з молодшими дівчатами. Веселий був період, тоді "в обороті" могли бути одночасно 5-6 книжок. В моїй кімнаті на стіні були налпіки з цитатами, у щоденнику ж фрази з книжок траплялись через сторінку.
В інституті почалась зелена серія. Ми з подружкою ділились книжками, купуючи їх по черзі. Точно пам'ятаю, як з однією із "Хронік" я святкувала новий рік - але не пригадую, який то був рік і яка була книжка.
Працюючи, я перечтала все послідовно, частинами і врізнобій. Кілька разів. Ділитись із кимось було вже якось не обов'язково - всі і так знали про книжки Макса - або мені так здавалось.
Робота особлива трохи іншим - тим, що мої уявлення про колег та робочий процес формувались як раз історіями про "малое тайное сыскное войско". Моє уявлення про кафешки і ресторації також формувалось під впливом саме цих книжок. Натхненне використання спецій і прянощів в процессі приготування їжі - привіт від зеленої серії та кішки Тріши. А ще - значна частина мого ставлення до прогулянок містами перекликається з численних прогулянок Макса. Ще є повно всяких штук, які складніше відстежити теж стали важливими для мене саме завдяки отим книжкам.
За останній рік я знову перечитала і "Хроніки" і "Лабіринти" - рази по 2-3 кожну книжку. І нову книжку зі "Сновидінь" встигла прочитати тричі, хоч вона й вийшла тільки цієї осені. Я люблю і "Казки старого Вільнюса" і книжки поза циклами... Вони змінюють мій настрій і мене саму. Забавно, але їх добре читати і у лікарні і у відпусці - тобто в полярних по самопочуттю і настрою ситуаціях. Можно написати чимало слів, але я все одно передам лише частку того, що означають ці історії.
До чого я веду це все? Я і сама не знаю. Але іноді варто нагадати собі про те, якою важливою буває правильна історія в правильний момент.
p.s. а магазин де можно купити електронні книжки тут http://maxfreibooks.net

Трохи непослідовно

День. Білий день на дворі. Небо синє-синє. Можно і треба іти на вулицю, поїхати туди. Відчувається: треба піти і поїхати.
Лишається тільки подолати свою інертність, домовитись зі свекрухою що до малого і тепло вдягтись.
Сил на будь-які подвиги немає від аж від слова "зовсім". Тілу треба щоб я сиділа чи лежала і мінімально рухалась. Тіло болісно переживає другий день других місячних. Поперек досі ображений на мене за вчорашнє - численні важкі коробки, які я тягала туди-сюди в рамках прибирання балкона.
Естет критично оцінює мій манікюр (давно пора оновити) зачіску, талію і колір шкіри. Чесно кажучи, я не завжди можу відрізнити мого естета від звичайнісінького банального критика.
Тож мені лишається загорнутись у плед з головою, сховавшись від самої себе. Це 100% неефективний спосіб вирішення проблем, але так мені буде принаймні тепло. А ще можно підспівувати пісні, що лунає в колонках.

Чергові вихідні промайнули хоч і швидко, але не так весело - малий захворів. Температура, нежить, запалення в горлі. Фактично перша така його хвороба - до цього були соплі пару разів та один день температурив з якимсь ГРВІ два тижні тому. Дивно, коли твоя дитина хворіє - замість звичайних справ займаєшся зовсім іншим. Він хниче й потребує мами, сну, ліків. Намагаєшся дати це все...

В п'ятницю чоловік привіз-таки "Ранній старт" - дитячий спортивний комплекс. З цього приводу зробили вдома невелику перестановку (вона фактично продовжила попередні). Тепер мій "підлітковий диванчик" живе в кутку на кухні, а його місце у великій кімнаті займає Данилов міні-майданчик. Тепер все це чекає на той час, коли Даня одужає і зможе повноцінно лазати і гратись.

Що до мене, то я лазаю вже зараз... так би мовити - згадую дитинство, коли вся дитяча кімната була місцем для лазання. Це було крутезно. З рештою, це одна з тих речей, які я свідомо переношу з свого дитинства в дитинство своєї дитини (хе-хе). Більше того, я думаю що те, що ми поставили зараз - це тільки початок на цьому шляху.

Будемо дивитись, куди приведе нас ця дорога.

Різне...

Знову вечір, малий нарешті заснув...

Кілька днів тому чоловік приніс додому пластилін. Тепер, коли є вільна хвилинка, я займаюсь ліпленням. Зробила гарбуз, капустину, пару квіточок і дурника. Чекаю нових ідей, бо матеріалу ще багатенько.
Малий знайшов мою коробку з різнокольоровими дротами, нитками та бусинами. Такий собі набор для творчості (а де ідеї?).
Всім-зрозуміло-хто перевів мій телефон на режим "в літаку". Зазвичай я розмовляю по мобільному далеко не щодня (в мене не надто активне телефонне життя). Але за цю половину дня в мене набралось кілька пропущених викликів від трьох людей + смс. Дістатись до мене вдалось через стаціонарний телефон - він працює і доволі голосно.
Моя дурнувата рана на нозі, про яку я була б щаслива забути зовсім, знову мене непокоїть. Схоже вона якимось чином синхронізується із подіями на Донбасі - коли там чергове загострення, вона починає активно боліти, а коли там тиша - то і вона потроху загоюється. Коли воно вже скінчиться - невідомо, але хочеться вже нарешті.
Докладаю чималих зусиль для реалізації принципу "не втрачай теплу й суху частину осені". Чималих - бо зазвичай із завершенням літа я відчуваю нестримне бажання замотатись в плед, взяти книжку і кружку гарячого чаю та закуклитись до нової весни. Раніше це призводило до того, що теплу частину осені я переховувалась дома (а також на роботі чи в інсті), потім не витримувала перебування в чотирьох стінах і вилазила на вулицю. А там - холод, мокро і взагалі зима (брр). Тепер же я намагаюсь максимум (прийнятний для мене) гуляти на вулиці, щоб закуклюватись коли вже буде зовсім зимно. Подивимось, що з цього вийде.
Тиждень тому (вже тиждень) були на п'ятому концерті поетів. Знову 28-го (а це вже втретє). Класний звук (місцями not perfect але організатори швидко реагували на такі штуки) і крутезно-позитивні співаки. Люблю (слухати) цю групу, як в записах, так і наживо. Звичайно ж, зустріли на концерті Юсю з чоловіком. Це теж така традиція, від самого першого разу. Взагалі купа традицій з цими концертами - і всі приємні.
Вдома триває боротьба з силами хаосу. День за днем я прибираю і розбираю речі, але час і Данило грають проти мене. З одного боку, я досі не втрачаю надії на краще, з іншого - прибираючи щось вже очікую, що впорядкованим світ лишатиметься зовсім не довго. Кілька хвилин, годин або днів. Хай там як, це вже щось.
Є ще купа всяких штук, про які можно сказати чи написати. Але настрій минувся, тож я займусь чимось іншим. Ще подумаю, чим саме))
P.S. фото - просто асоціація для мого сьогоднішнього блакитного настрою.

Днями...

Осінь тішить погодою - теплою і сонячною. Саме те, що потрібно для прогулянок парком з дитиною, наприклад. Минулі вихідні ми так і гуляли - в парку, на майданчику, навіть до Межигір'я доїхали. Щоправда там ми встигли погуляти лише зоопарком та центральною частиною парка.
Збираємо осінні дари природи - кольорове листячко, жолуді, каштани, шишки. Вдома цього вже багатенько, але втриматись і не взяти чергову штучку буває складно.
П’ятниця хоч і була похмурішою за інші дні тижня, все одно мені сподобалась. Ми добряче прогулялись - в справах і просто так. Бачили, як на майданчику в парку оновлюють снаряди - замінюють старі дошки новими, готуються їх пофарбувати. Мені подібні сцени завжди підіймають настрій - як щось просте і позитивне в одночас.
А от вчора бачила дуже сумну сцену, повертаючись із Данилом із того ж самого парку. Дівчина, років восьми і її мама, що напилась до стану повного неадеквату. Гарненька така дівчинка, яка намагалась щось із цим зробити - і неохайна мама, яка була не в змозі пересуватись самостійно. При всій моїй толерантності до людей (взагалі я вважаю що кожен може робити що хоче, в рамках кримінального кодексу і не порушення свободи оточуючих) це неприйнятно. Категорично так. Дуже шкода було цю дівчину... бо багато що видно і зрозуміло, але реально змінити в такий ситуації можно зовсім мало.
Від негативу - знов у якомусь позитивному напрямку. Вчора було мені натхнення написати довгенький пост. Проте дописати та відредагувати його не стало часу - треба було йти спати. Тож якщо натхнення знову буде зі мною, я його допишу і сформулюю дещо важливе для мене. Просту і звичайну річ, яка має безпосереднє відношення до моїх життєвих принципів. Хоча мої принципи досі не сформульовані словами, та й логіку цього зв'язку може бути не просто відстежити. Хай там як, я спробую щось написати:)

Вечори...

Вечір.
Довго роздивлялась і відбирала фотки для друку. Вдень роздрукувала трохи знімків для сістера (з нею та з племінницею) і собі. Заповнила рамку для 6 фото і повісила над ліжком. Кілька тижнів збиралась це зробити і от нарешті. Принтер вирішив жувати папір з основного лотку. Раніше він просто брав його через раз, тепер от таке. Довелось різати аркуші А4 на клаптики 10*15 і друкувати на них (бо інакше виходило не 6 знімків у рамці, а 3). Війна із принтером триває...
Сістер заходила в гості. Посиділи, потеревенили, потім трохи погуляли. Племінниця вже потроху тримає голову, тож перевозити її у кріслі стало значно безпечніше. Сістер радіє підвищенню своєї мобільності.

Інший вечір.
Сварюсь із малим. Вдень він не хоче спати, засинає підвечір, якщо дати йому спати - прокинається вночі і починає кричати й плакати. Дві ночі поспіль - так. Сьогодні знову вкладала його дві години (починаючи з 15:00) він бігав і не хотів спати. Врешті-решт заснув зі мною, поспав годину. Хочу щоб він хоч до 21ої погуляв - доводиться терпіти його істерики і сльози. Попросив молока - відвів мене до холодильника, показав що хоче тепле. Зробила йому - вилив все на підлогу. Потім забрав моє - випив і розбив чашку. Так що я кинула писати пост і стала шукати собі нову на заміну. Виявила, що є посуд з такою ж кицею, якого не бачила. Залипла...

Трохи суму чи ниття...

Я повернулась додому. В цьому є певні плюси, хоча сказати, що я повністю задоволена результатом - означає збрехати. Так, молока в мене значно менше і є шанси, що воно закінчиться зовсім. А ще вдома зручно-звично-звичайно. Я за цим скучила, що й не дивно. Але при всьому цьому домашня обстановка мене дратує. Дратує купа всього, що тут є, а боротись із цим чи то складно, чи то неможливо. Принаймні бажання "кудись звідси подалі подітись" виникає раз за разом.

Складно знаходити спільну мову зі свекрухою і не лаятись через дрібниці (принципово важливі для мене, та все ж дрібниці).

Складно терпіти постійний безлад і величезну кількість речей, яким немає місця.

Складно з малим, який або не звертає на мене уваги, або навпаки - чіпляється і не відпускає мене, коли я хочу побути на самоті.

Я не знаходжу собі місця і почуваюся зайвою. Не весь час, але як нахлине, так і не знаю, куди від цього подітись. Треба щось робити, але матеріальні речі не викликають жодних позитивних емоцій.

Це може бути і проста зміна гормонального фону. Звичайнісінький ПМС. Але 2,5 роки це достатьно довгий термін, щоб забути як воно... повертатись до цього не надто хочеться, але що воно таке я уявляю дуже умовно. В чому різниця?

А може це простенька і звичайнісінька осіння хандра. Теж можливо і навіть доволі імовірно. Тоді треба просто перечекати цей стан, лікуючись симптоматично. Рано чи пізно прийде полегшення, да так поступово, що потім складно відстежити коли саме. Як із застудою.

Але-але-але. Малий повернувся із прогулянки, тож треба ворушитись і закінчувати писанину. Пока:)

Вівторок

Останній день вересня і день народження моєї сестри. Я вже й сама не пам’ятаю як і коли почала звати її "сістер" замість українського чи російського слова. Хоча Анею я її теж кличу доволі часто.
Сьогодні ми знову кудись їздили і щось робили. Тобто відвідали банк (з аналогічним вчорашньому, тобто негативним результатом), магазин (святкові тортики), роботу (Аня - свій офіс, а я просто прогулялась навколо Л9), ботанічний сад... Ввечері Аня знову ходила на прогулянку, але вже без мене - я відчула головний біль, закинулась таблеткою і трохи поспала.
В ботсаду кльово. Мій улюблений бассейн-фонтан перебуває на стадії оновлення. Площу навколо нього вклали свіжою бруківкою, стару плитку в самому басейні вже прибрали (вона була жахливою), нова облицовка поки що не готова. Зробили нові сходи замість старих кривеньких. Трохи шкода лавок, на яких я сиділа після нічних змін - але я думаю, що вони повернуться після завершення ремонту.
В повітрі відчувається подих осіні. Пожовкле листя на деревах, каштани та жолуді під ногами, квітучи хризантеми - це всього лише видима частина невідворотніх змін. Моє ставлення до цієї пори року завжди трохи протирічило саме собі. Знадобилось чимало часу, щоб полюбити прояви осені, радіти їм. В мені досі живе ідея записати деяки з моїх спостережень. Роки чотири, як живе. Можливо я таки зроблю це - колись.
Але на сьогодні я завершу свої записи. Настрій змінився;)

Понеділок

Понеділок вийшов насиченим. Зранку разом із сістером і малою відправились в банк. Банк довго морочив нам голову (власне більше сістеру, я в цей час присипляла малу) і так і не погодився зробити те, що нам потрібно. Забрати депозит в долларах в наш час - це велика проблема. Навіть якщо термін депозиту скінчився у червні, тобто банк і так тримав ці гроші на три місяці довше.
Потім ми ходили в ювелірку. Сістер вирішила зробити мені подарунок на день народження. Іронія в тому, що мій день народження у травні, а її буде завтра. Ми навіть знижкою іменинника скористались - 20%. Тож тепер у мене є гарненька каблучка. Мінус в тому, що до цієї каблучки є такі самі сережки і я тепер їх собі хочу.
Після ювелірки був час рибної лавки (тобто великого магазину "Дари моря") де ми придбали собі рибки на вечерю. Додому ми повернулись втомлені і голодні. Каріна повідомляла про свій стан доволі голосно, тож останні пару кварталів ми майже летіли (я кульгаючи). На підступах до будинку зустріли тата. Як виявилось, він домовлявся із сістером про зустріч, а я була не в курсі. Отже вдома ми швиденько перекусили і побігли-поїхали далі. Цього разу не тільки з візком, а й машиною. Сістер хотіла на СТО і в лікарню. Туди і потрапили.
Восьма вечора з нашим режимом відчувається приблизно як 10-11 зі звичайним. Це навіть якщо враховувати, що вдома я прокидаюсь приблизно в той самий час - о восьмій ранку. У сістера багато енергії та наполеонівські плани - не тільки зараз а й взагалі. Це чудово для неї але складно для мене - і завжди так було.

Останнім часом

Сиджу на кухні, слухаю як верещить племінниця. Їй вже час спати, сістер із нею. Вечір неділі - час підбивати підсумки тижня. Музичним фоном вмикаю новий альбом поетів. Завантажила його зовсім свіженьким (чоловік поділився), розархівувала для прослуховування тільки зараз. Нічого дивного, якщо чесно. Концерт поетів у жовтні, ми вже придбали квитки. Це буде вже вп'яте для нас.
Їздили із сістером в магаз. Вона хотіла сумку, схожу на мою - її і придбала. Я собі теж купила - майже як у вішлісті. Малюнок як на фото, але побільше та сіро-коричневого кольору. Звичайно, я не втрималась і купила речей малому - олімпійку, футболку та шкарпетки. Начебто всі речі потрібні, хоча без них і можно було б обійтись. Не хочу обходитись...
Відсвяткували ДР хрещеника. Ось у кого купа іграшок, яка стає дедалі більшою. Збирали подарункові конструктори разом. Я з Іллюхою будувала будиночок, кумів зацікавила рятувальна станція "по інструкції", кум сконструював ескаватор (вибір Артема). Хай там як, але я досі обожнюю дитячі конструктори. Тож трохи шкодую, що в моєму дитинстві не було таких можливостей і водночас чекаю на той час, коли Дані буде цікаво у це гратись.
Довго вагались, чи брати на вчорашнє свято малого. Зрештою взяли, та приавильно зробили. Йому було весело і цікаво. За мене він хоч і чіплявся у фіналі, але більшою мірою через втому, ніж через щось інше. Спочатку ж взагалі зацікавився кицькою більше, ніж мамою. Забув мене трохи.
Донецькі бабуся з дідусем успішно повернулись додому. Дуже раді були їх побачити - вони прекрасні люди. Бабуся досі гарна, хоч їй вже більше семидесяти. Хоча ще питання, що зберігти з роками складніше - ясний розум, чи струнку фігуру. Хай там як, я їх дуже люблю. Переживаю щоразу, як читаю новини про чергові обстріли в їх районі (а вони там щодня). Сподіваюсь, що війна скінчиться і ми знову приїдемо до них в гості.
Такі ось мої справи. На цьому закінчуватиму цей пост, але можливо ще допрацюю попередній;)

Минулого тижня

Час швидко плине - осінь щойно почалась, але календар показує 11 її день. В мене новин не багато, мабуть тому я й не пишу. Застудилась, в малого теж соплі, та й свекруха щось жаліється на самопочуття - мабуть вірус якийсь до нас дістався. Прийшла до мене муза прибирання - трохи посовала меблі, вигрібла купу сміття, розворушила речі.

Провела часткову інвентарізацію Данилових іграшок. З 131 бусини (3 різних дерев'яних набори) знайшлось 125. Тобто втрати меньше 5%. Поки що сховала цю частину іграшок і лего - вони останнім часом мало його цікавили. Хіба що розкидати він їх любить. Потім знайшла ще 2 детальки, але мабуть мої старання такі марні - Даня вже знайшов та розкидав бусини черговий раз.

Знайшла втрачену кілька місяці тому деталь пазлу. Це справжня знахідка, я дуже переживала, коли Даня її посіяв (відчепив від зібраної картинки і кинув кудись). Це нагадує про те, що пазли треба зібрати "під скло" та повісити у великій кімнаті. Та й ті, що висять зараз також потребують уваги - улюблена дівчина в червоному висить нерівно, ще на одній картині тріснуте скло.

В мене є майже всі пазли з цієї серії: http://www.crisortega.com/english/puzzles-en.htm - не вистачає лише двох - CELTIC CROSS і GOLD JEWELLRY. Просто їх досі не продають у нас... а ще я давно не знаходила часу та можливості на це хоббі. Варто згадати - OWL і SILENT HILLS лежать собі в коробках навіть не зібрані, а це неподобство. А ще артбуки ховаються у шафі, вони дуже-дуже крутезні, хоча й потребують певних зусиль (англійською я читаю далеко не так добре, як мені б хотілося). Хоча це ідея...

Щось звичайне

Час плине, а я майже не лишаю записів. Що в мене відбувається?..

Вчора був складний день - малий погано себе почував вночі, ми не виспались, зранку до лікарні поїхали, потім він вередував сильно. Якесь харчове отруєння (скоріш за все) доволі неприємне. Нам не сподобалось. План "відмова від ГВ" частково перекривається з дієтою малого. Для мене це складно.

Нарешті дісталась до перукарні. Оновила свою зачіску, нічого кардинально не змінивши. В 15-20 років було прикольно експериментувати із різними кольорами волосся. Зараз при фарбуванні я корегую лише відтінок та тон фарби, близькі до натуральних. "Рідний" колір мені подобається найбільше.

Сьогодні знову (після 2 місяців перерви) сіла за кермо. Навіть не помітила що щось болить, тож водійський сезон знову відкрито. Можно записуватись до косметолога, та й взагалі подорожувати кудись. Перерва трохи помітна по тому, що довелось приділяти значно більше уваги звичайним діям - як воно і буває в таких ситуаціях.

Прагну поспати подовше, але якось воно не виходить (хоча того тижня мені, як хворій, дісталось більше сну, ніж я очікувала). Застуда майже минулась, все чекаю, коли вона минеться зовсім, та я про неї забуду.

Це все на сьогодні.

Думки останніх днів літа

Ось і промайнуло спекотне літо. Дурне поранення дещо зіпсувало його половину - бо воно досі не загоїлось повністю. Я все одно кілька разів на день чіпляюсь ногою за щось, відчуваю різький біль та кляну того, через кого це зі мною трапилось.

Крики декого про те, що "треба відпустити Донбас" чи "раз вони не за Україну, то вони заслужили..." нагадують мені про те, як я кляну свою ногу та думаю позбавитись від неї разом із болем, що в ній відчуваю. Зупиняє те, що такий підход - ніфіга не вирішення проблем. Мені все одно буде боліти, війна все одно так не закінчиться. Лишається лікування - болісне та не завжди ефективне.

У школах біля дому лунав перший дзвоник. Він сьогодні відпрацював замість будильника - разом із Данилом. Тішить, що нарешті оновили репертуар пісень - від радянських до сучасних. Питання традиційне "чому не можно було зробити цього раніше?". Та мабуть це просто віддзеркалення тенденцій нашого соціуму. Однак я досі вважаю, що можно не тількі відповідати на настрої суспільства, а й створювати їх.

Вчорашнє відвідання сістера зародило в мене думку, яку варто подумати як слід. Вона народилась із жартів і обговорення енергетичної кризи в країні. Щось про те, що сьогодні моя спеціальність актуальна як ніколи раніше. Я ж закінчувала інститут енергозбереження та енергоменеджменту, а потреба в енергетиках зараз однозначно зростає. Може варто оновити свої знання та почати пошук роботи саме в цій галузі?..

Що до субботи, то ми (нарешті!) відвезли трохи речей для біженців. Я відчула себе на кілька килограмів легше, а на полицях з'явилось місце для чогось новенького. Також розбір речей частково вирішив проблему екіпіровки свекрухи - вона їхала до нас в спеку і не думала, що затримається надовго. Власне як і багато хто. В мене ж із часів вагітності лишилася купа великих светрів, штанці та сукні. Мені досі трохи складно допомогати незнайомим людям, але знайомим я готова віддати купу всього - дома занадто багато всякого мотлоху.

Я не люблю прибирати, але змушена це робити. Тому я обираю зручне приладдя, з яким на прибирання потрібно значно меньше часу. Мене тіпає від ідеї миття підлоги звичайною ганчіркою, руками. Кілька разів на день. Тож нещодавно ми вкотре накупили іграшок для малого - щітку, совок, швабру, ганчірки. Малий задоволено бігає з ними по дому, несе прибирання і чистоту. А я просто вкотре пробую навести лад навколо... зі змінним успіхом. Дивуюсь від того, що свекруха може не знати простих речей - наприклад того, як користуватись телескопічною ручкою швабри. Це наводить на думки про те, скільки людей теж досі користуються старими методами (прибирання і не тільки) з низьким ККД.

Трохи думок, які мене пригнічують.

Допомога, яку надають примусово, від якої не можна відмовитись - це не допомога.
Допомога, про яку просять так, що аж вимагають, і від якої також не можна відмовитись - це не допомога.
Позичити всі гроші, що в тебе є, з тим щоб колись віддати (при тому що з попередніх позичок було віддано далеко не все) - це не позика.

І все вище згадане може стати значним головним болем там, де є ускладнюючий фактор родинних зв'язків.

Вихідні

Субботу-понеділок провели у куми, у гостях. Точніше - в будинку батьків куми, але то не суттєво. В перший вечір готували шашлик в темряві, курка на грилі вийшла частково сирою. Коли вже майже її доїли та принесли лампу - побачили наскільки сирою... Свинячі реберця наступного дня вийшли значно краще, хоч надворі знову було темно (і до того ж дощіло).

Потроху збирали врожай. Смачненькі маленькі помідорки, солоденька морква, пізня малина та велитенська ожина, яблука та навіть трохи суниць і перезрілого агрусу. Взагалі сад і город в цю пору пробуджують в мені інстинкт збирача врожая (хоча англійське слово harvester чомусь здається тут більш вдалим).

Малий був щасливий, що й не дивно. Кидав різноманітні предмети в міні басейн (в тому числі: м'ячі, мітла, решітки для грилю, відра і стара металева праска). Бігав по городу, гриз яблука, рвав помідори (здебільшого зелені), знаходив на подвір'ї іграшки мого хрещеника... Спілкувався з кицькою, прибирав і шукав собі пригод (як завжди).

Найбільше ж Дані сподобалась качка-качалка, яку ми вполювали десь у будинку та зрештою забрали з собою (хрещеник з неї вже виріс, а нам як раз). Цю качку я пам'ятаю ще з часів, коли мої куми жили на Троєщині, але вона добре зберіглась. Забавно було везти її в машині додому - вона поважно займала спершу переднє, а потім заднє сидіння.

Вихідні закінчились, починаються звичайні буденні справи. Але розпочнуться вони тільки після сну... а це гарна новина, я вважаю.

P.S. Всім вітання з Днем Незалежності! Нехай наша люба Україна живе і процвітає, сильна, щаслива, єдина. Мирна.

Люблю її.

Данило

Останнім часом мій півторарічний син робить все більше свідомих речей. Спостерігати за ним цікаво.

Зайшов зі мною у ванну. Поки я мила руки - заліз на бортик ванни так, щоб діставати до раковини. Коли я пішла і вимкнула світло - продовжив пускати воду. За кілька хвилин я повернулась подивитись що він робить (зазвичай вимкнене світло - сигнал, що пора іти з приміщення). Даня дотягнувся до вимикача, увімкнув собі світло і продовжив пускати воду. Я знову пішла на кілька хвилин. Повернувшись побачила, що Даня чистить зуби. Взяв свою щітку, миє її, потим водить в роті туди-сюди. Довелось купити зубну пасту, хоча єдиної думки що до необхідності її використання в цьому віці я не побачила (в спільноті мамусь дітей схожого віку).

Коли ми втрьох збирались йти на прогулянку - пішов в кімнату до бабусі. Сам відкрив двері, сказав "пока", помахав ручкою та закрив двері. Повторив цикл кілька десятків разів (2-3 точно). Ледь відірвали від цього заняття. На вулиці теж каже "пока", хоча й не кожного разу.

Навчився казати "раз два три" і робити щось після цього. Щось - це кидати іграшку, або падати самому. На майданчику так грався із хлопцями - рахували та падали в пісок. Коли один з хлопчиків відійшов від компанії Даня пішов за ним, словами (незрозумілими) і жестами (однозначними) показав, що треба повернутись до гри.

Коли йдемо на прогулянку, просить, щоб його підняли на руки, аби він міг відкрити чи закрити двері на ключ, викликати ліфт, натиснути кнопку поверху. Першим вибігає з ліфту, щоб встигнути відкрити вхідні двері, натиснувши кнопку домофона.

Намагається самостійно взуватись та розуватись (друге виходить краще). Після прогулянки біжить до свого ліжка - їсти і спати (доводиться нагадувати, що спершу роздягаються та миються). Потроху опановує горщик. У цьому процессі найкраще виходить виливати вміст горщика в унітаз та ополискувати ємність водою.

Дні і події

Ноут знову працює. На нігтях - блакитно-залений (на руках) і блакитний (на ногах) лак. Блакитний лак нагадує одну історію. Я посміхаюсь - їй та своїм думкам. Люблю друкувати, коли все ок з манікюром. Це важливо - хоч і складно пояснити.

Є купа справ, які слід зробити. Але малий на вулиці, тож я обираю те, що не можно робити, коли він поряд. Коли повернеться - буду розкладати речі, прасувати сукню, прибирати щось. А поки його нема...

На вихідних хотіли піти в приватний кінотеатр, подивитись "Готель Будапешт" на великому екрані. Замість того замовили футболки з написом "The angels have the phone box", а фільм подивились на ноуті. Футболки привези щойно, вони крутезні. Для тих, хто в темі, звичайно.

В неділю їздили до Межигір'я. З одного боку - хотілось, щоб на це подивилась свекруха. З іншого - нам теж було цікаво побачити все на власні очі. Основна думка, яка залишилась в мене до всього що ми бачили "і все це - для однієї людини". Маштаби вражають більш за все.

Відмітили три роки спільного проживання із чоловіком. Відвідали з цього приводу два суші-ресторани. В першому ми просиділи сорок хвилин, за які дочекались лише меню. Другий сподобався однозначно більше - і сервісом, і смачною їжею. Можливість посиддіти ввечері без дитини - цінна штука для молодих батьків.

Все надто звичайно

Четвер.
Провела день в гостях у сістера. Незвично тиха і спокійна атмосфера, як для її дому - бо зазвичай сестра так активно рухається та робить щось, що я за нею не встигаю. Цього разу активно рухався Данил, що для нього природньо, а сестра здебільшого сиділа чи лежала на одноу місці. Розумію, що для неї це складне випробування - таке життя.
Племінниця ще мала-малесенька. Тихенько хниче, багато спить, мало рухається. Зі сторони це виглядає дивно і незвично. Розумію, що цей період потрібен, щоб батьки звикли до того, що крім них з'явився хтось ще. Уявляю, що було б, якби лишити цих двох малюків і забрати одну з мам - здається складним. З іншого боку я розумію, що це питання звички та самоорганізації.

Але літо потроху добігає своєї останньої шостої частинки. Це тривожить. Я провтикала п'ять тижнів через цю кляту травму. Не хочу втрачати ще...Треба швиденько вигадати щось, щоб не так шкодувати про втрачені можливості (я це люблю). Хоч би і поїздку на вихідні - подалі від звичайності. Це однозначно краще, ніж вкотре рефлексувати з банальних тем.

Однак я вже крутезно накладаю собі пов'язки та спокійно сприймаю специфічний аромат мазі Вишневського. Практика - це сила. Не те, щоб я саме цього і прагнула...
Тим часом з вулиці чутно плач Данила. Він там гуляє з бабусею, даючи мені можливість поробити щось своє (яку я бездарно витрачаю на читання всяких дурниць). Все ж таки голос своєї дитини відрізняється від інших. Тож повернувся мій гуляка до дому - свіжа ссадина на коліні та новий м'яч в пакеті.

Дрібненькі новини.

Оновлення скайпу не пройшло даром для мого ноутбуку - після перезавантаження перестали працювати ікси. Оскільки поки що повернути їх до життя не вдалося - сиджу за "кухонним" ноутом. За ним писати не так зручно і звично, але можливо.
Хоча про "можливість писати" я суттєво перебільшую, якщо зауважити, що малий скаче навколо мене, пральна машина поливає підлогу водою, а скайп пише якісь повідомлення.

Вихідними їздили у Вінницю, до рідних чоловіка. Пречудово провели час. Даня знайшов собі друга - французького бульдога на прізвисько Боб. Вони разом бігали ті грались, вдома і на подвір'ї, облизували одне одного і вигукували щось радісне. Слід зазначити, що песик втомився раніше. Ходили ввечері дивитись виставу музичного фонтану. Малеча добряче по мені пострибала і влаштувала "веселе життя", та мені все одно сподобалось.

Вдома останнім часом відчуваю себе ледащою - значну частину хатньої роботи взяла на себе свекруха. Воно непогано (можно відпочити) але якось незвично. Тож я потроху думаю, чим зайняти себе... ідеї вже є, хоч і не оформлені до кінця.

Знову була в лікаря вранці. Але перев'язка - річ не надто цікава. Поки я зайнята, чоловік з малим, а вже існуючою традицією гуляли на майданчику "з атмосферою моря". Сьогодні це було особливо відчутно - сіре небо, легкий вітерець, пісок, зонти-грибочки... а на мені - пляжна сукня з гавайськими принтами. До речі, я хочу собі ще одну сукню з такими малюнками, але поки що не можу знайти. Треба піти по магаинах...

Таке відчуття, що я про все це вже писала. Тож буду закінчувати пост. Пора повертатись в реальний світ:)

Звичайне...

Jasper Forks - River Flows In You
John Newman - Love Me Again

Спека, крім напоїв хочеться лише соковиті фрукти (персики, ага). В пошуках тактовного способу пояснити, чому мені за таких обставин не хочеться їсти борщ. Поки що просто їм його маленькими порціями (воно смачно і я люблю борщ, просто не актуально зараз).

З'явилось несподівано багатенько вільного часу - поки малий грається з бабусею. Поки що в роздумі, як цей час краще реалізувати. Взялась читати Гріна, сходила з чоловіком в кіно (вчора, на "Вартових Галактики"), втичу в ноут. Хочу більшого.

Скайп знову запрацював після оновлення. З одного боку - не люблю я його. З іншого - це актуальний для багатьох спосіб зв'язку. Сиджу і чекаю, поки хтось зробить краще - тупо, але як є. А поки перейшла на україномовний інтерфейс, він прикольний.
Слухаю музику.

Міні-шорти це безумовний тренд цього літа. Тихенько радію, що схудла і можу це собі дозволити (тьоті з товстими ногами і в шортах "в обліпку" то жах). А мені (хоч яка я прихильниця сарафанів та суконь) зручно в шортах-майках на майданчику. Можно підтягуватись і качати прес поки малий зайнятий з друзями.
Прокинувся.

Дні

Суббота.
Були на дачі, в гостях. Природа, шашлик, комарі. Отримали з собою великий пакет яблук (я попросила трошки, мені запропонували забирати хоч ящиками)). Також їздили купатись. Не скільки плавали самі, скільки кидали один одному дітей: ми з чоловіком - Данила, друзі - хрещеника. Всі в захваті.


Неділя.
Вранці приїхала свекруха - вона нарешті покинула зону АТО і дісталась до нас. Свекор вирішив залишитись - він більше переймається квартирою і майном, ніж життям і здоров'ям. Хоч як ми його вмовляли - все марно. Радіємо тому, що є.

Понеділок.
Сусіди дирчать перфоратором наче нагадують, що почався робочий тиждень. Зійшлись зі свекрухою на думці, що перфоратор краще за стрілянину. День, малий спить, спекотно і шумно. Думаю чим себе зайняти...

Лента за лентою...

Щось таке довго писала про сьогоднішні новини (особисті, сімейні). Залишила недописаним пост - пішла до малого. Поки він засинав, я лежала поряд, думала над своїми записами. Повернувшись стерла все, крім заголовку. Він досі здається влучним - може просто тому, що сьогодні ця пісня так і крутиться в голові.
Здається, сьогодні не тільки в моєму розумі, а й на рівні відчуттів дійшло. Війна. Надто близько.
Все ж таки - ментальне розуміння і чуттєве сприйняття - геть різні речі. Хто б сумнівався, звичайно.

Будні

Черговий ранок розпочався близько восьмої години. Як би мені не хотілось зранку поспати подовше (хочаб до дев'ятої) дитина прокинається о сьомій і починає стрибати по ліжку та батькам. Перші півгодини - годину я продовжую дрімати "незважаючи ні на що". Потім все ж встаю і починаються ранкові справи.
Помити дитину, завантажити посудомийну та пральну машини, розкласти суху білизну по шафам, полити квіти, протерти стіл та поверхні на кухні, підмести та вимити підлогу, зібрати іграшки в коробки та контейнери, помити дитину, приготувати сніданок. Щоденна рутина, яка стає цікавішою через те, що син бере в ній активну участь.
Сьогодні є купа більш-менш наукових статей про те, що треба залучати дитину до повсякденних справ. Що краще займатись хатньою роботою разом, бо це розвває дитину та надає їй корисних навичок. Читати ці записи приємно, але факт в тому, що спільна робота з дитиною це скоріш необхідність. Якщо, звичайно, хочеш використовувати "вільний сонний час" на власний розсуд.
Тож я роблю ранкові справи разом з Данилом, потім відпочиваю під час його денного сну (лежу поряд, коли він засинає, а потім - займаюсь своїми справами), потім ми разом обідаємо і граємось, потім - гіляємо на майданчку і купуємо їжу на ринку і в маркеті. Тобто на вулиці ми також поєднуємо гру і мої обов'язки. На вечір в нас два можливих сценарія, залежно від того, чи заснув Даня одразу після прогулянки-ванни-їжі. Якщо так, то в мене настає "вільний вечір". В іншому випадку я щось роблю на кухні (зазвичай - готую, можу також прибирати) доки не побачу, що дитина втомилась і хоче спати. Тоді ми повертаємось до сценарія №1.
Це досить проста схема, перевірена часом - з певними варіаціями вона використовується вже рік - з того моменту, коли малеча почала повзати по квартирі. Такими є мої будні. Мені це подобається.

Сьогодні:

Поїхали з малим в стоматологію. Не лікуватись, просто підписати акт виконаних робіт (його чомусь не дали мені на підпис три тижні тому). Я б не поїхала - спека, нога болить, та ще й з малим в громадському транспорті. Але сусіди (найближчі - через стінку) роблять ремонт. Вдень вдома знаходитись неприємно. Поспати нам ще вдалось, а от дивитись кіно - це вже надто складно.
Тож ми поїхали до стоматології, я підписала свою бумажку і можно було їхати додому. Але я подумала "чому я маю одразу повертатись, якщо неподалік є парк Перемоги". Тож ми поїхали в парк, а там тусили близько двох годин. Малий набігався - то з якимись хлопцями, то сам. Як в цю спеку бігати - питання. Додому зібрались як раз на початок години пік - повний тролейбус людей і страшна задуха. Але ми якось впорались із цим.
Взагалі автобуси і тролі кращі за маршрутки - в них можливо зайти з візком і більш-менш зручно розташуватись в салоні. Пригадуючи автобуси часів мого дитинства я замислююсь - як мами тих часів їздили кудись із дітьми? Там же сходинки, на які візок затягнути може дуже сильна мама... а якщо дітей двоє - все, капець. Машина це краще, звичайно, але поки моя нога не загоїться - я тільки пасажир, а не водій.
В кінці прогулянки зупинились на майданчику біля дому. Точніше я осіла на лавках та в піску, а малеча бігала довкола. Знайомі дівчата принесли повітряні кульки, щоб подарувати їх місцевим діткам. Данило був дуже щасливий, хоча й лопнув свій майже одразу. Кульки, звичайно ж, були двох кольорів - жовті і блакитні. Бакитні - хлопцям. Жовті - дівчатам. Старші діточки погравшись трохи зі своїм кульками повіддавали їх батькам - на зберігання, мабуть.
А дома Даня довго не хотів засинати без мене, та навіть і зі мною. Врешті-решт я впоралась та сіла за ноутбук. Та вже завантажився фільм, тож на цьому я прощаюся.

*Щось таке вітальне*

Мої щоденники завжди починались з вітаннь і такої собі розширеної версії профайлу. Зараз я не певна, чи хочу підтримувати цю традицію. Проте я давно думаю знову розпочати блог чи щоденник. Соц. мережі для цього погано пристосовані, твіттер має обмеження на кількість символів, лайвджорнал я давно покинула (і тільки нещодавно зрозуміла чому).
Отже спроба # N.
Привіт!