Домашня робота

Ось таку штуку ми з Данилом склеїли/намалювали надихнувшись конкурсом "реклама frei-style" (про який можно дізнатись тут http://chingizid.livejournal.com/1694001.html).

Вона схожа на календар чи на рекламку із відривними папірцями, але є чимось третім. На папірцях - назви книжок (без циклів, з лабіринтів, хронік та сновидінь Ехо). Можно за допомогою цієї штуки обирати книжку для читання, скориставшись будь-яким із рендомних алгоритмів на свій смак.
Я ще придумаю, кому це подарувати.

Життя триває. Іноді варто собі про це нагадувати. Сама точно не певна, навіщо.
В жж Фрая ( http://chingizid.livejournal.com ) новий конкурс. Крутезний - читання заявок учасників підіймає настрій. А ідея взагалі - активує спогади у моїй голові. З книжками Макса пов'язано - прямо чи асоціативно - багатенько штук в моїй голові.
Ця історія починалась із покупки помаранчевих книжок. Першу приніс додому брат, тож вона рахується умовно). Другу я купила на свої кишенькові десь за тиждень - як зараз пам'ятаю, що це була неділя, я поїхала на Петрівку і купила книжку за 8 грн. На третю моїх кишенькових запасів вже не вистачало, тож довелось просити частину сумми в мами. Мама теж читала ці книжки, тож цей том вона взяла в санаторій, щойно я його дочитала. На четверту книжку я брала гроші в брата то було кілька гривень монетками. На п'яту назбирала своїх кишенькових - а слід зазначити, що в той період їх було не багато і витрачала я все саме на книжки. З шостою я пішла до сестри (ну логічно, всіх просила, а її ні). Сьому вдалось купити після невеликої перерви, і дорожче аж на гривню (а це було суттєво для мене, учениці дев'ятого класу).
Потім так склалось, що наступні книжки пропали із продажу - 2002 рік, зміна видавництва і все таке. Для мене цей рік, а вірніше друга його половина був найпаскуднішим періодом в житті. На щастя, на момент моїх життєвих трагедій в мене вже були мої книжки. В той час я перечитувала їх раз за разом... і вірила в ідею з повісті "Жертвы обстоятельств". Особливо в неї.
Наступним був період, коли я знайшла собі літературних однодумців та ділилась книжками з народом зі школи. З однокласниками, народом з паралельних класів, потім - з молодшими дівчатами. Веселий був період, тоді "в обороті" могли бути одночасно 5-6 книжок. В моїй кімнаті на стіні були налпіки з цитатами, у щоденнику ж фрази з книжок траплялись через сторінку.
В інституті почалась зелена серія. Ми з подружкою ділились книжками, купуючи їх по черзі. Точно пам'ятаю, як з однією із "Хронік" я святкувала новий рік - але не пригадую, який то був рік і яка була книжка.
Працюючи, я перечтала все послідовно, частинами і врізнобій. Кілька разів. Ділитись із кимось було вже якось не обов'язково - всі і так знали про книжки Макса - або мені так здавалось.
Робота особлива трохи іншим - тим, що мої уявлення про колег та робочий процес формувались як раз історіями про "малое тайное сыскное войско". Моє уявлення про кафешки і ресторації також формувалось під впливом саме цих книжок. Натхненне використання спецій і прянощів в процессі приготування їжі - привіт від зеленої серії та кішки Тріши. А ще - значна частина мого ставлення до прогулянок містами перекликається з численних прогулянок Макса. Ще є повно всяких штук, які складніше відстежити теж стали важливими для мене саме завдяки отим книжкам.
За останній рік я знову перечитала і "Хроніки" і "Лабіринти" - рази по 2-3 кожну книжку. І нову книжку зі "Сновидінь" встигла прочитати тричі, хоч вона й вийшла тільки цієї осені. Я люблю і "Казки старого Вільнюса" і книжки поза циклами... Вони змінюють мій настрій і мене саму. Забавно, але їх добре читати і у лікарні і у відпусці - тобто в полярних по самопочуттю і настрою ситуаціях. Можно написати чимало слів, але я все одно передам лише частку того, що означають ці історії.
До чого я веду це все? Я і сама не знаю. Але іноді варто нагадати собі про те, якою важливою буває правильна історія в правильний момент.
p.s. а магазин де можно купити електронні книжки тут http://maxfreibooks.net

Трохи непослідовно

День. Білий день на дворі. Небо синє-синє. Можно і треба іти на вулицю, поїхати туди. Відчувається: треба піти і поїхати.
Лишається тільки подолати свою інертність, домовитись зі свекрухою що до малого і тепло вдягтись.
Сил на будь-які подвиги немає від аж від слова "зовсім". Тілу треба щоб я сиділа чи лежала і мінімально рухалась. Тіло болісно переживає другий день других місячних. Поперек досі ображений на мене за вчорашнє - численні важкі коробки, які я тягала туди-сюди в рамках прибирання балкона.
Естет критично оцінює мій манікюр (давно пора оновити) зачіску, талію і колір шкіри. Чесно кажучи, я не завжди можу відрізнити мого естета від звичайнісінького банального критика.
Тож мені лишається загорнутись у плед з головою, сховавшись від самої себе. Це 100% неефективний спосіб вирішення проблем, але так мені буде принаймні тепло. А ще можно підспівувати пісні, що лунає в колонках.

Чергові вихідні промайнули хоч і швидко, але не так весело - малий захворів. Температура, нежить, запалення в горлі. Фактично перша така його хвороба - до цього були соплі пару разів та один день температурив з якимсь ГРВІ два тижні тому. Дивно, коли твоя дитина хворіє - замість звичайних справ займаєшся зовсім іншим. Він хниче й потребує мами, сну, ліків. Намагаєшся дати це все...

В п'ятницю чоловік привіз-таки "Ранній старт" - дитячий спортивний комплекс. З цього приводу зробили вдома невелику перестановку (вона фактично продовжила попередні). Тепер мій "підлітковий диванчик" живе в кутку на кухні, а його місце у великій кімнаті займає Данилов міні-майданчик. Тепер все це чекає на той час, коли Даня одужає і зможе повноцінно лазати і гратись.

Що до мене, то я лазаю вже зараз... так би мовити - згадую дитинство, коли вся дитяча кімната була місцем для лазання. Це було крутезно. З рештою, це одна з тих речей, які я свідомо переношу з свого дитинства в дитинство своєї дитини (хе-хе). Більше того, я думаю що те, що ми поставили зараз - це тільки початок на цьому шляху.

Будемо дивитись, куди приведе нас ця дорога.

Різне...

Знову вечір, малий нарешті заснув...

Кілька днів тому чоловік приніс додому пластилін. Тепер, коли є вільна хвилинка, я займаюсь ліпленням. Зробила гарбуз, капустину, пару квіточок і дурника. Чекаю нових ідей, бо матеріалу ще багатенько.
Малий знайшов мою коробку з різнокольоровими дротами, нитками та бусинами. Такий собі набор для творчості (а де ідеї?).
Всім-зрозуміло-хто перевів мій телефон на режим "в літаку". Зазвичай я розмовляю по мобільному далеко не щодня (в мене не надто активне телефонне життя). Але за цю половину дня в мене набралось кілька пропущених викликів від трьох людей + смс. Дістатись до мене вдалось через стаціонарний телефон - він працює і доволі голосно.
Моя дурнувата рана на нозі, про яку я була б щаслива забути зовсім, знову мене непокоїть. Схоже вона якимось чином синхронізується із подіями на Донбасі - коли там чергове загострення, вона починає активно боліти, а коли там тиша - то і вона потроху загоюється. Коли воно вже скінчиться - невідомо, але хочеться вже нарешті.
Докладаю чималих зусиль для реалізації принципу "не втрачай теплу й суху частину осені". Чималих - бо зазвичай із завершенням літа я відчуваю нестримне бажання замотатись в плед, взяти книжку і кружку гарячого чаю та закуклитись до нової весни. Раніше це призводило до того, що теплу частину осені я переховувалась дома (а також на роботі чи в інсті), потім не витримувала перебування в чотирьох стінах і вилазила на вулицю. А там - холод, мокро і взагалі зима (брр). Тепер же я намагаюсь максимум (прийнятний для мене) гуляти на вулиці, щоб закуклюватись коли вже буде зовсім зимно. Подивимось, що з цього вийде.
Тиждень тому (вже тиждень) були на п'ятому концерті поетів. Знову 28-го (а це вже втретє). Класний звук (місцями not perfect але організатори швидко реагували на такі штуки) і крутезно-позитивні співаки. Люблю (слухати) цю групу, як в записах, так і наживо. Звичайно ж, зустріли на концерті Юсю з чоловіком. Це теж така традиція, від самого першого разу. Взагалі купа традицій з цими концертами - і всі приємні.
Вдома триває боротьба з силами хаосу. День за днем я прибираю і розбираю речі, але час і Данило грають проти мене. З одного боку, я досі не втрачаю надії на краще, з іншого - прибираючи щось вже очікую, що впорядкованим світ лишатиметься зовсім не довго. Кілька хвилин, годин або днів. Хай там як, це вже щось.
Є ще купа всяких штук, про які можно сказати чи написати. Але настрій минувся, тож я займусь чимось іншим. Ще подумаю, чим саме))
P.S. фото - просто асоціація для мого сьогоднішнього блакитного настрою.