Є багато речей, про які я не напишу в фейсбук. І тому є причини, хоча я не дуже хочу їх формулювати тут і зараз.
Я не напишу про те, куди дівся листопад. Останній місяць осені, що промайнув так непомітно, що я пропустила навіть ті дати за які зазвичай чиплялась. Не напишу про те, як мені було покидати заняття танцями - хоча й очевидно, що давно вже було пора. Про те, що я дедалі більше відчуваю себе важкою качечкою, що перевалюється з однієї ноги на іншу під час ходьби. Про новий фітнес-браслет, який дуже непогано замінює собою годинник, а коштує в 4 рази менше за свотчі. Про те, яким прикольним і актуальним став у ці снігопади мій костюм санти, що в ньому мені тепло і затишно і зручно. Про те, як вчора ми з Данилом і собакою більше двох годин гуляли і катались на санчатах. Про те, що в кухні дуже поступово повертають до нормального виду балкон. Про те, як я отримала посилку з купою різних голок для швейної машини - а тепер думаю аналогічним чином замовити собі додаткових лапок і тканин. Про те, як я люблю свої курси і дівчат з якими я разом займаюсь - і про те як мені не хочеться щоб це закінчилось. І ще багато про що...
неділю, 4 грудня 2016 р.
Ненаписане
понеділок, 29 серпня 2016 р.
Сістер зробила собі корекцію зору лазером і каже, що це - одне з кращих рішень в її житті. Я охоче вірю, бо була тим хто і агітував за це і тим хто був поруч коли це відбувалось. І хоча моя роль не така вже визначна - всього лише підтримка в потрібний момент - та я думаю, що вона має чимале значення, коли приймаєш важливе для себе рішення.
Це був вже другий раз, коли я була підтримкою для людини, що вирішила розібратись із своїми зоровими проблемами - і я достатньо побачила і зрозуміла, щоб прийняти рішення і що до себе. Хоча - трохи боюсь, що коли мені таки буде можна робити корекцію я все одно знайду собі бодай кілька відмазок. Тож добре, що сістер пообіцяла мене відвести туди за руку, якщо воно буде потрібно:)
Відмазки у людей зазвичай дуже типові, основні з них я перелічила раніше. Це ті самі слова, що я чула, коли розказувала своїм друзям про тренінг, який пройшла сама і який помітно вплинув на моє життя. Це ті самі слова, що я їх чую, коли розказую що мити посуд в посудомийній машині значно краще, аніж робити це руками. Ті самі слова, що я їх чую, коли кажу що краще вміти керувати машиною, аніж не вміти цього. Ті самі слова, що я їх чую, коли розказую про будь-який спосіб покращити своє життя за рахунок виходу на нову територію. Так, звичайно я можу агітувати в першу чергу за те, що вже спробувала сама. Так, звичайно комусь саме ці штуки просто зараз трохи неактуальні - як от в мене зараз пряме протипоказання для лазерної корекції, і я не готова до того, щоб відмінити це протипоказання, ця ціна занадто велика, навіть за ідеальний зір. Але якщо людина вперто упирається ідеям покращення свого життя то варто чесно оцінити для себе - наскільки важлива ця людина для тебе. А далі діяти залежно від того, яку відповідь ти собі дав.
суботу, 16 липня 2016 р.
І зараз я можу багато на що забити, відкласти на потім, махнути рукою і сказати - ну то й що. На те що сусіди роблять ремонт і стукають в стіну, хоч сьогодні й субота. На те, що в дитячий кімнаті вся підлога засипана іграшками і взагалі суцільний безлад. На те, що з куточку біля шафи на мене дивиться великий пакет чистої білизни, що її треба розкласти. На те, що в кухні чекає свого часу майже повна посудомийка...
Це все круто, але матиме значення якось згодом. А зараз мені спокійно і добре, бо я нікому терміново не потрібна. І можна слухати як за вікном шумить вітер а можна увімкнути музику. Можна клацати на ноуті (я ж його зараз далеко не кожного тижня дістаю, роблю все що тільки можна на телефоні). Можна фільм скачати і подивитись. Можна дістати скиньку з прикрасами...
Можна-можна-можна. Хоча і незвично і складно робити все це і не чекати, що тебе знову почнуть смикати. Хоча не чекати все одно виходить так собі. Я люблю своє життя, та хто б знав, як сильно мені бракує самотності час від часу. Мабуть це найбільша проблема материнства і взагалі наявності родини - дуже мало часу, який не розписаний і в якому нема дітей.
Всякі способи використання віртуальної реальності - книжки, соцмережі, ігри і серіали і т.д. - вони то залишаються, але їх ефективність не така вже велика. Вони можуть мати купу плюсів, та вони все одно не дорівнюють можливості просто побути на самоті.
Такі справи.
четвер, 9 червня 2016 р.
Сукня мрії:)
Мабуть кожна дівчинка мріє про якусь сукню. З часом такі мрії оновлюються - щось реалізовується, щось стає не модним, щось забувається. Та от я мрію про ідеальну літню сукню (чи сарафан?). Я знаю точно, якою вона має бути. Я просто ще її не знайшла...
Темно-синій колір, тропічний принт, бавовняна тканина, фасон - зверху і до талії точно по фігурі, а далі - широка спідниця, з нижньою спідницею із синьої бавовни чи фатіну. Головні дві речі - принт, на якому має бути все те чим приємні тропічні вечори - пальми, екзотичні квіти, парасолі від сонця, кораблики, маяки, хвилі... і фасон - мій улюблений, той що оптимально підкреслює силует. Ну і тканина - обов'язково 100% коттон, класичний і неперевершений влітку.
Думаю про цю сукню і зітхаю. Може знайду таку тканину і того хто допоможе мені це пошити:) бо я вже третій рік її ти хочу:)
А минулого разу коли мені так закортіло я вклалась в три тижні. Ну і в 200 баксів, хоча здавалось що в нас тоді були трабли з грошима. Але тоді в мене була картинка... і раптово подана заява на шлюб.
четвер, 26 травня 2016 р.
Ми сьогодні гарно посиділи з дівчатами - і зустрілись перед цим. Трохи хаотично кумедно і незібрано - і водночас весело і позитивно. Та попри весь позитивний настрой нашої зустрічі оце відчуття відмінності лише підсилювалось. Ха, очевидно що на даному етапі ми вже дуже далеко від тих дівчаток, якими ми були в школі. І так, я і тоді навчалась у іншому класі. А сьогодні ми добре посиділи і пішли до метро, де розї'хались - я в одну сторону, а вони в інші. Випадково - або закономірно, враховуючи що всі вони живуть приблизно в одному районі міста.
Я катаюсь на машині, а вони ходять пішки і катаються на метро. Відміннлсті знайти легко, якщо це для чогось потрібно. Хто його зна, для чого це потрібно мені.
Зрештою з дівчатами немає якихось чітко сформульованих проблем і взагалі не факт що оце щось варто називати проблемою. Що ж до решти людей навколо - у метро чи в машинах на дорозі, коли я за кермом - то я трохи дивніша за тих хто мене оточує. І я здаюсь собі персонажем якогось фільму. Персонажем, з яким ось-ось станеться щось цікаве і неочікуванне.
Мабуть це отака моя зона комфорту і її межі трохи мерехтять та коливаються навколо мене.
Водночас мені подобається моє життя. Я хочу додати в нього дещо - і боюсь. Звичайно боюсь... І роблю якісь мікро і міні кроки замість того щоб бігти в невідоме на максимальній швидкості.
Насправді всі ці слова мені потрібні для того, щоб передати свій настрій і стан, але виходить в мене так собі. Я просто наче тут і водночас не є частиною цієї картинки. Наче пазлик, який випадково поклали не в ту коробку. І бажання в будь-який спосіб повернутись в свою коробку - і взагалі знайти її, а також свою картинку, куди мене можна буде поставити легко і без додаткових зусиль (та без деформації найбільш нестандартних куточков) воно стає дедалі сильнішим.
неділю, 1 травня 2016 р.
Посуд і не тільки:)
Кухонний комбайн з"явився там на кілька днів раніше за мій переїзд і це був всього-лише наслідок обговорення із серії "от якщо в нас буде дитина, нам буде потрібен блендер, а якщо буде потрібен блендер, то вже краще комбайн, а якщо брати комбайн, то який?.. ось тобі ноутбук з відкритою "розеткою" на сторінці комбайни - ось цей мені подобається - а може краще цей, тут ще можно фреші робити - ок, давай - ну і де тут кнопка "купити"?...
Потім дорогою до нашого спільного дому відкрився новий великий сільпо. В ньому ми купували все підряд - молоко, воду, смачні чібати з сиром, печиво (яке жерли у великих кількостях), чай, овочі... та звичайно посуд. Я майже щоразу заходила в ті посудні ряди та роздивлялась. Ось маленька чашка з кицею в якої смішна ручка. До неї є ще мисочка з кицею та мишею - хочу собі таку. Ось гарні жовті високі склянки... я знаю, нам вони не дуже потрібні, але подивись які кльові! О, дивись, а тут тарілочки до наших склянок, в нас як раз пласких тарілок не вистачає... О, слухай, а тут глибокі тарілки жовтенькі є, буде набор... маленькі жовті скляночки, в пару до великих - та ще кружки з ручками, теж симпатичні...
Потім ми купили мікрохвильовку і мені знадобились великі скляні миски. Потім прагнення зібрати всю серію duralex vermeil та luminarc mistigri призвело до того, що ми стали видивлятись їх в усіх посудних лавках на нашому шляху. Ми переїхали, потім зробили це ще раз. Тепер в мене (нарешті!) своя кухня і велика шафа, де повно гарного посуду і сучасної техніки. Я люблю готувати і відчуваю величезне задоволення коли використовую всі ці гарні штуки, що ми й досі продовжуємо шукати, роздивлятись і знаходити в різноманітних магазинах як офлайнового так і онлайнового типа. Я всерйоз думаю попросити Надін привезти мені з Франції кілька деталей без якої мої колекції посуду залишаються неповними. А чоловік всерйоз засмучується якщо комусь із нашої родини (що за ці кілька років поповнилась дитиною та собакою) вдається розкоцати ударо- і термотривкий посуд.