Давно не пишу. Воно й не дивно - особливо нема кому писати, так буває.
З одного боку - чую паніку і істерію через курс долара. Намагаюсь зберігати спокій, але воно трохи тисне - що тут зробиш. З іншого боку - мрія про власне житло. Спроби її реалізації через пошук квартир. З третього боку - Данило, що спить в мене на руках (точніше на руці і нозі). Йому краще поспати, хоча тіло вже ниє від статичної пози.
Таке життя. Всяке, різне.
Даня росте. Відсвяткували другий день народження, і час побіг далі. Гуляємо з ним на вулиці, заходимо на майданчики, майже відкрили "пісочний" сезон. Минулого тижня "познайомився" із гарячим - спочатку получив опік над верхньою губою, поквапившись їсти щойно зварену кашу, наступного дня додав опік на руці, зачепивши гарячу пательню (де я перед тим смажила млинці). Рани досить швидко загоюються, а от переконати його не лізти в гаряче все одно виходить з п'ятого на десяте. Навіть зараз.
Граємось (разом, так як Даня просто за руку приводить в кімнату, наполегливо тягне - сідай та ще й двері на замок зачиняє) в конструктори - лєго (до якого на ДН додався крутезний потяг) і в дерев'ні. Я вирішила, що ми поки що саме цими двома типами конструкторів і обмежимось, всякими іншими можна погратись разово на розвивалках чи в дитячих кімнатах. Граємось в машинки, катаючи їх туди-сюди, хоч і не так натхненно, як в конструктори (знову ж таки - здебільшого разом граємось). Малюємо, ліпимо з тіста, вирізаємо, клеїмо (улюблене) вдома і на заняттях. Коли є натхнення. Катаємось - здебільшого на машині (Даня сам її штовхає, але я маю триматись за мотузок), коли був сніг то й на санчатах. Але снігу було порівняно мало, тож зловили всього один сніговий день, за який встигли і санки і снігову бабу і сніжки. Ще кілька разів просто катались, Даня навіть спав на санчатах (щоправда трохи застудився потім, але це пройде).
Я ходжу на йогу. Почала в січні, тож стаж поки що маленький. Тим не менш, мені ці заняття подобаються і я хочу їх продовжувати. Хоч і треба їздити на політех, годину тиняючись в автобусі і метро - це для мене невелика проблема. Зрештою, я більшу частину життя катаюсь кудись громадським транспортом і давно до цього звикла.
Ми з Артемом ходили на майстер-клас із приготування штруделів у Лвівськіх пляцках. Ще один крок в рамках домашньої програми "ми не купуємо солодощів". Це все через те, що на НР і на всякі суміжні свята ми накупили купу різних цукерок, печива тощо. Зараз від тих запасів лишилось вже небагато - кілька цукерок, коробка печива, пара дивних чоколядок (які купує бабуся для приготування глазурі). Ну і домашня випічка (звичайно свіжіша, ми ж постійно щось робимо) - гарбузовий пиріг і власне наш штрудель.
Взагалі ідея "не купувати солодощі" вперше з'явилась в нас давно, але не завжди виходить послідовно втілювати її в життя. Тим більше зараз, коли бабуся може принести з магазу купу дивних солодощів, хоч три рази її проси цього не робити. Але то вже інша історія, не хочу зараз про це.
Непомітно для мене сплинув час, тож мені пора залишити ноутбук (а також свої розрізнені думки) у спокої.
З одного боку - чую паніку і істерію через курс долара. Намагаюсь зберігати спокій, але воно трохи тисне - що тут зробиш. З іншого боку - мрія про власне житло. Спроби її реалізації через пошук квартир. З третього боку - Данило, що спить в мене на руках (точніше на руці і нозі). Йому краще поспати, хоча тіло вже ниє від статичної пози.
Таке життя. Всяке, різне.
Даня росте. Відсвяткували другий день народження, і час побіг далі. Гуляємо з ним на вулиці, заходимо на майданчики, майже відкрили "пісочний" сезон. Минулого тижня "познайомився" із гарячим - спочатку получив опік над верхньою губою, поквапившись їсти щойно зварену кашу, наступного дня додав опік на руці, зачепивши гарячу пательню (де я перед тим смажила млинці). Рани досить швидко загоюються, а от переконати його не лізти в гаряче все одно виходить з п'ятого на десяте. Навіть зараз.
Граємось (разом, так як Даня просто за руку приводить в кімнату, наполегливо тягне - сідай та ще й двері на замок зачиняє) в конструктори - лєго (до якого на ДН додався крутезний потяг) і в дерев'ні. Я вирішила, що ми поки що саме цими двома типами конструкторів і обмежимось, всякими іншими можна погратись разово на розвивалках чи в дитячих кімнатах. Граємось в машинки, катаючи їх туди-сюди, хоч і не так натхненно, як в конструктори (знову ж таки - здебільшого разом граємось). Малюємо, ліпимо з тіста, вирізаємо, клеїмо (улюблене) вдома і на заняттях. Коли є натхнення. Катаємось - здебільшого на машині (Даня сам її штовхає, але я маю триматись за мотузок), коли був сніг то й на санчатах. Але снігу було порівняно мало, тож зловили всього один сніговий день, за який встигли і санки і снігову бабу і сніжки. Ще кілька разів просто катались, Даня навіть спав на санчатах (щоправда трохи застудився потім, але це пройде).
Я ходжу на йогу. Почала в січні, тож стаж поки що маленький. Тим не менш, мені ці заняття подобаються і я хочу їх продовжувати. Хоч і треба їздити на політех, годину тиняючись в автобусі і метро - це для мене невелика проблема. Зрештою, я більшу частину життя катаюсь кудись громадським транспортом і давно до цього звикла.
Ми з Артемом ходили на майстер-клас із приготування штруделів у Лвівськіх пляцках. Ще один крок в рамках домашньої програми "ми не купуємо солодощів". Це все через те, що на НР і на всякі суміжні свята ми накупили купу різних цукерок, печива тощо. Зараз від тих запасів лишилось вже небагато - кілька цукерок, коробка печива, пара дивних чоколядок (які купує бабуся для приготування глазурі). Ну і домашня випічка (звичайно свіжіша, ми ж постійно щось робимо) - гарбузовий пиріг і власне наш штрудель.
Взагалі ідея "не купувати солодощі" вперше з'явилась в нас давно, але не завжди виходить послідовно втілювати її в життя. Тим більше зараз, коли бабуся може принести з магазу купу дивних солодощів, хоч три рази її проси цього не робити. Але то вже інша історія, не хочу зараз про це.
Непомітно для мене сплинув час, тож мені пора залишити ноутбук (а також свої розрізнені думки) у спокої.
