Трохи думок, які мене пригнічують.

Допомога, яку надають примусово, від якої не можна відмовитись - це не допомога.
Допомога, про яку просять так, що аж вимагають, і від якої також не можна відмовитись - це не допомога.
Позичити всі гроші, що в тебе є, з тим щоб колись віддати (при тому що з попередніх позичок було віддано далеко не все) - це не позика.

І все вище згадане може стати значним головним болем там, де є ускладнюючий фактор родинних зв'язків.

Вихідні

Субботу-понеділок провели у куми, у гостях. Точніше - в будинку батьків куми, але то не суттєво. В перший вечір готували шашлик в темряві, курка на грилі вийшла частково сирою. Коли вже майже її доїли та принесли лампу - побачили наскільки сирою... Свинячі реберця наступного дня вийшли значно краще, хоч надворі знову було темно (і до того ж дощіло).

Потроху збирали врожай. Смачненькі маленькі помідорки, солоденька морква, пізня малина та велитенська ожина, яблука та навіть трохи суниць і перезрілого агрусу. Взагалі сад і город в цю пору пробуджують в мені інстинкт збирача врожая (хоча англійське слово harvester чомусь здається тут більш вдалим).

Малий був щасливий, що й не дивно. Кидав різноманітні предмети в міні басейн (в тому числі: м'ячі, мітла, решітки для грилю, відра і стара металева праска). Бігав по городу, гриз яблука, рвав помідори (здебільшого зелені), знаходив на подвір'ї іграшки мого хрещеника... Спілкувався з кицькою, прибирав і шукав собі пригод (як завжди).

Найбільше ж Дані сподобалась качка-качалка, яку ми вполювали десь у будинку та зрештою забрали з собою (хрещеник з неї вже виріс, а нам як раз). Цю качку я пам'ятаю ще з часів, коли мої куми жили на Троєщині, але вона добре зберіглась. Забавно було везти її в машині додому - вона поважно займала спершу переднє, а потім заднє сидіння.

Вихідні закінчились, починаються звичайні буденні справи. Але розпочнуться вони тільки після сну... а це гарна новина, я вважаю.

P.S. Всім вітання з Днем Незалежності! Нехай наша люба Україна живе і процвітає, сильна, щаслива, єдина. Мирна.

Люблю її.

Данило

Останнім часом мій півторарічний син робить все більше свідомих речей. Спостерігати за ним цікаво.

Зайшов зі мною у ванну. Поки я мила руки - заліз на бортик ванни так, щоб діставати до раковини. Коли я пішла і вимкнула світло - продовжив пускати воду. За кілька хвилин я повернулась подивитись що він робить (зазвичай вимкнене світло - сигнал, що пора іти з приміщення). Даня дотягнувся до вимикача, увімкнув собі світло і продовжив пускати воду. Я знову пішла на кілька хвилин. Повернувшись побачила, що Даня чистить зуби. Взяв свою щітку, миє її, потим водить в роті туди-сюди. Довелось купити зубну пасту, хоча єдиної думки що до необхідності її використання в цьому віці я не побачила (в спільноті мамусь дітей схожого віку).

Коли ми втрьох збирались йти на прогулянку - пішов в кімнату до бабусі. Сам відкрив двері, сказав "пока", помахав ручкою та закрив двері. Повторив цикл кілька десятків разів (2-3 точно). Ледь відірвали від цього заняття. На вулиці теж каже "пока", хоча й не кожного разу.

Навчився казати "раз два три" і робити щось після цього. Щось - це кидати іграшку, або падати самому. На майданчику так грався із хлопцями - рахували та падали в пісок. Коли один з хлопчиків відійшов від компанії Даня пішов за ним, словами (незрозумілими) і жестами (однозначними) показав, що треба повернутись до гри.

Коли йдемо на прогулянку, просить, щоб його підняли на руки, аби він міг відкрити чи закрити двері на ключ, викликати ліфт, натиснути кнопку поверху. Першим вибігає з ліфту, щоб встигнути відкрити вхідні двері, натиснувши кнопку домофона.

Намагається самостійно взуватись та розуватись (друге виходить краще). Після прогулянки біжить до свого ліжка - їсти і спати (доводиться нагадувати, що спершу роздягаються та миються). Потроху опановує горщик. У цьому процессі найкраще виходить виливати вміст горщика в унітаз та ополискувати ємність водою.

Дні і події

Ноут знову працює. На нігтях - блакитно-залений (на руках) і блакитний (на ногах) лак. Блакитний лак нагадує одну історію. Я посміхаюсь - їй та своїм думкам. Люблю друкувати, коли все ок з манікюром. Це важливо - хоч і складно пояснити.

Є купа справ, які слід зробити. Але малий на вулиці, тож я обираю те, що не можно робити, коли він поряд. Коли повернеться - буду розкладати речі, прасувати сукню, прибирати щось. А поки його нема...

На вихідних хотіли піти в приватний кінотеатр, подивитись "Готель Будапешт" на великому екрані. Замість того замовили футболки з написом "The angels have the phone box", а фільм подивились на ноуті. Футболки привези щойно, вони крутезні. Для тих, хто в темі, звичайно.

В неділю їздили до Межигір'я. З одного боку - хотілось, щоб на це подивилась свекруха. З іншого - нам теж було цікаво побачити все на власні очі. Основна думка, яка залишилась в мене до всього що ми бачили "і все це - для однієї людини". Маштаби вражають більш за все.

Відмітили три роки спільного проживання із чоловіком. Відвідали з цього приводу два суші-ресторани. В першому ми просиділи сорок хвилин, за які дочекались лише меню. Другий сподобався однозначно більше - і сервісом, і смачною їжею. Можливість посиддіти ввечері без дитини - цінна штука для молодих батьків.

Все надто звичайно

Четвер.
Провела день в гостях у сістера. Незвично тиха і спокійна атмосфера, як для її дому - бо зазвичай сестра так активно рухається та робить щось, що я за нею не встигаю. Цього разу активно рухався Данил, що для нього природньо, а сестра здебільшого сиділа чи лежала на одноу місці. Розумію, що для неї це складне випробування - таке життя.
Племінниця ще мала-малесенька. Тихенько хниче, багато спить, мало рухається. Зі сторони це виглядає дивно і незвично. Розумію, що цей період потрібен, щоб батьки звикли до того, що крім них з'явився хтось ще. Уявляю, що було б, якби лишити цих двох малюків і забрати одну з мам - здається складним. З іншого боку я розумію, що це питання звички та самоорганізації.

Але літо потроху добігає своєї останньої шостої частинки. Це тривожить. Я провтикала п'ять тижнів через цю кляту травму. Не хочу втрачати ще...Треба швиденько вигадати щось, щоб не так шкодувати про втрачені можливості (я це люблю). Хоч би і поїздку на вихідні - подалі від звичайності. Це однозначно краще, ніж вкотре рефлексувати з банальних тем.

Однак я вже крутезно накладаю собі пов'язки та спокійно сприймаю специфічний аромат мазі Вишневського. Практика - це сила. Не те, щоб я саме цього і прагнула...
Тим часом з вулиці чутно плач Данила. Він там гуляє з бабусею, даючи мені можливість поробити щось своє (яку я бездарно витрачаю на читання всяких дурниць). Все ж таки голос своєї дитини відрізняється від інших. Тож повернувся мій гуляка до дому - свіжа ссадина на коліні та новий м'яч в пакеті.

Дрібненькі новини.

Оновлення скайпу не пройшло даром для мого ноутбуку - після перезавантаження перестали працювати ікси. Оскільки поки що повернути їх до життя не вдалося - сиджу за "кухонним" ноутом. За ним писати не так зручно і звично, але можливо.
Хоча про "можливість писати" я суттєво перебільшую, якщо зауважити, що малий скаче навколо мене, пральна машина поливає підлогу водою, а скайп пише якісь повідомлення.

Вихідними їздили у Вінницю, до рідних чоловіка. Пречудово провели час. Даня знайшов собі друга - французького бульдога на прізвисько Боб. Вони разом бігали ті грались, вдома і на подвір'ї, облизували одне одного і вигукували щось радісне. Слід зазначити, що песик втомився раніше. Ходили ввечері дивитись виставу музичного фонтану. Малеча добряче по мені пострибала і влаштувала "веселе життя", та мені все одно сподобалось.

Вдома останнім часом відчуваю себе ледащою - значну частину хатньої роботи взяла на себе свекруха. Воно непогано (можно відпочити) але якось незвично. Тож я потроху думаю, чим зайняти себе... ідеї вже є, хоч і не оформлені до кінця.

Знову була в лікаря вранці. Але перев'язка - річ не надто цікава. Поки я зайнята, чоловік з малим, а вже існуючою традицією гуляли на майданчику "з атмосферою моря". Сьогодні це було особливо відчутно - сіре небо, легкий вітерець, пісок, зонти-грибочки... а на мені - пляжна сукня з гавайськими принтами. До речі, я хочу собі ще одну сукню з такими малюнками, але поки що не можу знайти. Треба піти по магаинах...

Таке відчуття, що я про все це вже писала. Тож буду закінчувати пост. Пора повертатись в реальний світ:)

Звичайне...

Jasper Forks - River Flows In You
John Newman - Love Me Again

Спека, крім напоїв хочеться лише соковиті фрукти (персики, ага). В пошуках тактовного способу пояснити, чому мені за таких обставин не хочеться їсти борщ. Поки що просто їм його маленькими порціями (воно смачно і я люблю борщ, просто не актуально зараз).

З'явилось несподівано багатенько вільного часу - поки малий грається з бабусею. Поки що в роздумі, як цей час краще реалізувати. Взялась читати Гріна, сходила з чоловіком в кіно (вчора, на "Вартових Галактики"), втичу в ноут. Хочу більшого.

Скайп знову запрацював після оновлення. З одного боку - не люблю я його. З іншого - це актуальний для багатьох спосіб зв'язку. Сиджу і чекаю, поки хтось зробить краще - тупо, але як є. А поки перейшла на україномовний інтерфейс, він прикольний.
Слухаю музику.

Міні-шорти це безумовний тренд цього літа. Тихенько радію, що схудла і можу це собі дозволити (тьоті з товстими ногами і в шортах "в обліпку" то жах). А мені (хоч яка я прихильниця сарафанів та суконь) зручно в шортах-майках на майданчику. Можно підтягуватись і качати прес поки малий зайнятий з друзями.
Прокинувся.

Дні

Суббота.
Були на дачі, в гостях. Природа, шашлик, комарі. Отримали з собою великий пакет яблук (я попросила трошки, мені запропонували забирати хоч ящиками)). Також їздили купатись. Не скільки плавали самі, скільки кидали один одному дітей: ми з чоловіком - Данила, друзі - хрещеника. Всі в захваті.


Неділя.
Вранці приїхала свекруха - вона нарешті покинула зону АТО і дісталась до нас. Свекор вирішив залишитись - він більше переймається квартирою і майном, ніж життям і здоров'ям. Хоч як ми його вмовляли - все марно. Радіємо тому, що є.

Понеділок.
Сусіди дирчать перфоратором наче нагадують, що почався робочий тиждень. Зійшлись зі свекрухою на думці, що перфоратор краще за стрілянину. День, малий спить, спекотно і шумно. Думаю чим себе зайняти...

Лента за лентою...

Щось таке довго писала про сьогоднішні новини (особисті, сімейні). Залишила недописаним пост - пішла до малого. Поки він засинав, я лежала поряд, думала над своїми записами. Повернувшись стерла все, крім заголовку. Він досі здається влучним - може просто тому, що сьогодні ця пісня так і крутиться в голові.
Здається, сьогодні не тільки в моєму розумі, а й на рівні відчуттів дійшло. Війна. Надто близько.
Все ж таки - ментальне розуміння і чуттєве сприйняття - геть різні речі. Хто б сумнівався, звичайно.

Будні

Черговий ранок розпочався близько восьмої години. Як би мені не хотілось зранку поспати подовше (хочаб до дев'ятої) дитина прокинається о сьомій і починає стрибати по ліжку та батькам. Перші півгодини - годину я продовжую дрімати "незважаючи ні на що". Потім все ж встаю і починаються ранкові справи.
Помити дитину, завантажити посудомийну та пральну машини, розкласти суху білизну по шафам, полити квіти, протерти стіл та поверхні на кухні, підмести та вимити підлогу, зібрати іграшки в коробки та контейнери, помити дитину, приготувати сніданок. Щоденна рутина, яка стає цікавішою через те, що син бере в ній активну участь.
Сьогодні є купа більш-менш наукових статей про те, що треба залучати дитину до повсякденних справ. Що краще займатись хатньою роботою разом, бо це розвває дитину та надає їй корисних навичок. Читати ці записи приємно, але факт в тому, що спільна робота з дитиною це скоріш необхідність. Якщо, звичайно, хочеш використовувати "вільний сонний час" на власний розсуд.
Тож я роблю ранкові справи разом з Данилом, потім відпочиваю під час його денного сну (лежу поряд, коли він засинає, а потім - займаюсь своїми справами), потім ми разом обідаємо і граємось, потім - гіляємо на майданчку і купуємо їжу на ринку і в маркеті. Тобто на вулиці ми також поєднуємо гру і мої обов'язки. На вечір в нас два можливих сценарія, залежно від того, чи заснув Даня одразу після прогулянки-ванни-їжі. Якщо так, то в мене настає "вільний вечір". В іншому випадку я щось роблю на кухні (зазвичай - готую, можу також прибирати) доки не побачу, що дитина втомилась і хоче спати. Тоді ми повертаємось до сценарія №1.
Це досить проста схема, перевірена часом - з певними варіаціями вона використовується вже рік - з того моменту, коли малеча почала повзати по квартирі. Такими є мої будні. Мені це подобається.