Я повернулась додому. В цьому є певні плюси, хоча сказати, що я повністю задоволена результатом - означає збрехати. Так, молока в мене значно менше і є шанси, що воно закінчиться зовсім. А ще вдома зручно-звично-звичайно. Я за цим скучила, що й не дивно. Але при всьому цьому домашня обстановка мене дратує. Дратує купа всього, що тут є, а боротись із цим чи то складно, чи то неможливо. Принаймні бажання "кудись звідси подалі подітись" виникає раз за разом.
Складно знаходити спільну мову зі свекрухою і не лаятись через дрібниці (принципово важливі для мене, та все ж дрібниці).
Складно терпіти постійний безлад і величезну кількість речей, яким немає місця.
Складно з малим, який або не звертає на мене уваги, або навпаки - чіпляється і не відпускає мене, коли я хочу побути на самоті.
Я не знаходжу собі місця і почуваюся зайвою. Не весь час, але як нахлине, так і не знаю, куди від цього подітись. Треба щось робити, але матеріальні речі не викликають жодних позитивних емоцій.
Це може бути і проста зміна гормонального фону. Звичайнісінький ПМС. Але 2,5 роки це достатьно довгий термін, щоб забути як воно... повертатись до цього не надто хочеться, але що воно таке я уявляю дуже умовно. В чому різниця?
А може це простенька і звичайнісінька осіння хандра. Теж можливо і навіть доволі імовірно. Тоді треба просто перечекати цей стан, лікуючись симптоматично. Рано чи пізно прийде полегшення, да так поступово, що потім складно відстежити коли саме. Як із застудою.
Але-але-але. Малий повернувся із прогулянки, тож треба ворушитись і закінчувати писанину. Пока:)
Немає коментарів:
Дописати коментар