Днями...

Осінь тішить погодою - теплою і сонячною. Саме те, що потрібно для прогулянок парком з дитиною, наприклад. Минулі вихідні ми так і гуляли - в парку, на майданчику, навіть до Межигір'я доїхали. Щоправда там ми встигли погуляти лише зоопарком та центральною частиною парка.
Збираємо осінні дари природи - кольорове листячко, жолуді, каштани, шишки. Вдома цього вже багатенько, але втриматись і не взяти чергову штучку буває складно.
П’ятниця хоч і була похмурішою за інші дні тижня, все одно мені сподобалась. Ми добряче прогулялись - в справах і просто так. Бачили, як на майданчику в парку оновлюють снаряди - замінюють старі дошки новими, готуються їх пофарбувати. Мені подібні сцени завжди підіймають настрій - як щось просте і позитивне в одночас.
А от вчора бачила дуже сумну сцену, повертаючись із Данилом із того ж самого парку. Дівчина, років восьми і її мама, що напилась до стану повного неадеквату. Гарненька така дівчинка, яка намагалась щось із цим зробити - і неохайна мама, яка була не в змозі пересуватись самостійно. При всій моїй толерантності до людей (взагалі я вважаю що кожен може робити що хоче, в рамках кримінального кодексу і не порушення свободи оточуючих) це неприйнятно. Категорично так. Дуже шкода було цю дівчину... бо багато що видно і зрозуміло, але реально змінити в такий ситуації можно зовсім мало.
Від негативу - знов у якомусь позитивному напрямку. Вчора було мені натхнення написати довгенький пост. Проте дописати та відредагувати його не стало часу - треба було йти спати. Тож якщо натхнення знову буде зі мною, я його допишу і сформулюю дещо важливе для мене. Просту і звичайну річ, яка має безпосереднє відношення до моїх життєвих принципів. Хоча мої принципи досі не сформульовані словами, та й логіку цього зв'язку може бути не просто відстежити. Хай там як, я спробую щось написати:)