Ось і промайнуло спекотне літо. Дурне поранення дещо зіпсувало його половину - бо воно досі не загоїлось повністю. Я все одно кілька разів на день чіпляюсь ногою за щось, відчуваю різький біль та кляну того, через кого це зі мною трапилось.
Крики декого про те, що "треба відпустити Донбас" чи "раз вони не за Україну, то вони заслужили..." нагадують мені про те, як я кляну свою ногу та думаю позбавитись від неї разом із болем, що в ній відчуваю. Зупиняє те, що такий підход - ніфіга не вирішення проблем. Мені все одно буде боліти, війна все одно так не закінчиться. Лишається лікування - болісне та не завжди ефективне.
У школах біля дому лунав перший дзвоник. Він сьогодні відпрацював замість будильника - разом із Данилом. Тішить, що нарешті оновили репертуар пісень - від радянських до сучасних. Питання традиційне "чому не можно було зробити цього раніше?". Та мабуть це просто віддзеркалення тенденцій нашого соціуму. Однак я досі вважаю, що можно не тількі відповідати на настрої суспільства, а й створювати їх.
Вчорашнє відвідання сістера зародило в мене думку, яку варто подумати як слід. Вона народилась із жартів і обговорення енергетичної кризи в країні. Щось про те, що сьогодні моя спеціальність актуальна як ніколи раніше. Я ж закінчувала інститут енергозбереження та енергоменеджменту, а потреба в енергетиках зараз однозначно зростає. Може варто оновити свої знання та почати пошук роботи саме в цій галузі?..
Що до субботи, то ми (нарешті!) відвезли трохи речей для біженців. Я відчула себе на кілька килограмів легше, а на полицях з'явилось місце для чогось новенького. Також розбір речей частково вирішив проблему екіпіровки свекрухи - вона їхала до нас в спеку і не думала, що затримається надовго. Власне як і багато хто. В мене ж із часів вагітності лишилася купа великих светрів, штанці та сукні. Мені досі трохи складно допомогати незнайомим людям, але знайомим я готова віддати купу всього - дома занадто багато всякого мотлоху.
Я не люблю прибирати, але змушена це робити. Тому я обираю зручне приладдя, з яким на прибирання потрібно значно меньше часу. Мене тіпає від ідеї миття підлоги звичайною ганчіркою, руками. Кілька разів на день. Тож нещодавно ми вкотре накупили іграшок для малого - щітку, совок, швабру, ганчірки. Малий задоволено бігає з ними по дому, несе прибирання і чистоту. А я просто вкотре пробую навести лад навколо... зі змінним успіхом. Дивуюсь від того, що свекруха може не знати простих речей - наприклад того, як користуватись телескопічною ручкою швабри. Це наводить на думки про те, скільки людей теж досі користуються старими методами (прибирання і не тільки) з низьким ККД.
Крики декого про те, що "треба відпустити Донбас" чи "раз вони не за Україну, то вони заслужили..." нагадують мені про те, як я кляну свою ногу та думаю позбавитись від неї разом із болем, що в ній відчуваю. Зупиняє те, що такий підход - ніфіга не вирішення проблем. Мені все одно буде боліти, війна все одно так не закінчиться. Лишається лікування - болісне та не завжди ефективне.
У школах біля дому лунав перший дзвоник. Він сьогодні відпрацював замість будильника - разом із Данилом. Тішить, що нарешті оновили репертуар пісень - від радянських до сучасних. Питання традиційне "чому не можно було зробити цього раніше?". Та мабуть це просто віддзеркалення тенденцій нашого соціуму. Однак я досі вважаю, що можно не тількі відповідати на настрої суспільства, а й створювати їх.
Вчорашнє відвідання сістера зародило в мене думку, яку варто подумати як слід. Вона народилась із жартів і обговорення енергетичної кризи в країні. Щось про те, що сьогодні моя спеціальність актуальна як ніколи раніше. Я ж закінчувала інститут енергозбереження та енергоменеджменту, а потреба в енергетиках зараз однозначно зростає. Може варто оновити свої знання та почати пошук роботи саме в цій галузі?..
Що до субботи, то ми (нарешті!) відвезли трохи речей для біженців. Я відчула себе на кілька килограмів легше, а на полицях з'явилось місце для чогось новенького. Також розбір речей частково вирішив проблему екіпіровки свекрухи - вона їхала до нас в спеку і не думала, що затримається надовго. Власне як і багато хто. В мене ж із часів вагітності лишилася купа великих светрів, штанці та сукні. Мені досі трохи складно допомогати незнайомим людям, але знайомим я готова віддати купу всього - дома занадто багато всякого мотлоху.
Я не люблю прибирати, але змушена це робити. Тому я обираю зручне приладдя, з яким на прибирання потрібно значно меньше часу. Мене тіпає від ідеї миття підлоги звичайною ганчіркою, руками. Кілька разів на день. Тож нещодавно ми вкотре накупили іграшок для малого - щітку, совок, швабру, ганчірки. Малий задоволено бігає з ними по дому, несе прибирання і чистоту. А я просто вкотре пробую навести лад навколо... зі змінним успіхом. Дивуюсь від того, що свекруха може не знати простих речей - наприклад того, як користуватись телескопічною ручкою швабри. Це наводить на думки про те, скільки людей теж досі користуються старими методами (прибирання і не тільки) з низьким ККД.
Немає коментарів:
Дописати коментар