Четвер.
Провела день в гостях у сістера. Незвично тиха і спокійна атмосфера, як для її дому - бо зазвичай сестра так активно рухається та робить щось, що я за нею не встигаю. Цього разу активно рухався Данил, що для нього природньо, а сестра здебільшого сиділа чи лежала на одноу місці. Розумію, що для неї це складне випробування - таке життя.
Племінниця ще мала-малесенька. Тихенько хниче, багато спить, мало рухається. Зі сторони це виглядає дивно і незвично. Розумію, що цей період потрібен, щоб батьки звикли до того, що крім них з'явився хтось ще. Уявляю, що було б, якби лишити цих двох малюків і забрати одну з мам - здається складним. З іншого боку я розумію, що це питання звички та самоорганізації.
Але літо потроху добігає своєї останньої шостої частинки. Це тривожить. Я провтикала п'ять тижнів через цю кляту травму. Не хочу втрачати ще...Треба швиденько вигадати щось, щоб не так шкодувати про втрачені можливості (я це люблю). Хоч би і поїздку на вихідні - подалі від звичайності. Це однозначно краще, ніж вкотре рефлексувати з банальних тем.
Однак я вже крутезно накладаю собі пов'язки та спокійно сприймаю специфічний аромат мазі Вишневського. Практика - це сила. Не те, щоб я саме цього і прагнула...
Тим часом з вулиці чутно плач Данила. Він там гуляє з бабусею, даючи мені можливість поробити щось своє (яку я бездарно витрачаю на читання всяких дурниць). Все ж таки голос своєї дитини відрізняється від інших. Тож повернувся мій гуляка до дому - свіжа ссадина на коліні та новий м'яч в пакеті.
Провела день в гостях у сістера. Незвично тиха і спокійна атмосфера, як для її дому - бо зазвичай сестра так активно рухається та робить щось, що я за нею не встигаю. Цього разу активно рухався Данил, що для нього природньо, а сестра здебільшого сиділа чи лежала на одноу місці. Розумію, що для неї це складне випробування - таке життя.
Племінниця ще мала-малесенька. Тихенько хниче, багато спить, мало рухається. Зі сторони це виглядає дивно і незвично. Розумію, що цей період потрібен, щоб батьки звикли до того, що крім них з'явився хтось ще. Уявляю, що було б, якби лишити цих двох малюків і забрати одну з мам - здається складним. З іншого боку я розумію, що це питання звички та самоорганізації.
Але літо потроху добігає своєї останньої шостої частинки. Це тривожить. Я провтикала п'ять тижнів через цю кляту травму. Не хочу втрачати ще...Треба швиденько вигадати щось, щоб не так шкодувати про втрачені можливості (я це люблю). Хоч би і поїздку на вихідні - подалі від звичайності. Це однозначно краще, ніж вкотре рефлексувати з банальних тем.
Однак я вже крутезно накладаю собі пов'язки та спокійно сприймаю специфічний аромат мазі Вишневського. Практика - це сила. Не те, щоб я саме цього і прагнула...
Тим часом з вулиці чутно плач Данила. Він там гуляє з бабусею, даючи мені можливість поробити щось своє (яку я бездарно витрачаю на читання всяких дурниць). Все ж таки голос своєї дитини відрізняється від інших. Тож повернувся мій гуляка до дому - свіжа ссадина на коліні та новий м'яч в пакеті.
Немає коментарів:
Дописати коментар